Особливо мені сподобався вірш Сергія Єсеніна "Станси". У ньому поет міркує про призначення поета й поезії. Він пише:
Віршик писнутъ,
Мабуть, кожної може -
Про дівчину, про зірки, про місяць:
Але його думки спрямовані зовсім в іншу сторону. Єсенін вихваляє зроблене руками людськими: нафтові вишки, ліхтарі. Він гордий, що анонсує про це. Сергій Єсенін бачить пряме призначення поета. Він ставить себе вище тих письменників, які пишуть хвалебні вірші:
Я вам не кенар!
Я поет!
И не чету якимось там Демьянам,
Пускай буваю часом я п'яним,
Зате в очах моїх
Прозрінь чудових світло
Він не проміняв би долю письменників на свою долю, хоча вона нелегка:
: Але дуже жорстоко
Спати там на ослоні
И п'яним голосом читати якийсь вірш
Про клітинну долю Нещасної канарки
У цьому вірші Сергій Єсенін анонсує про Леніна, про ксе. Він поважає їх, як великих, а не як комуністів. Він вихваляє всіма великими, створеними руками людини
Єсенін уважає себе теперішнім поетом, і в цьому з ним можна погодитися
P5LTX8Y