«Авторська сповідь» Гоголь або думка написати «Мертві душі» його наштовхнув Пушкіна. «Він уже давно змінював мене прийнятися за великий твір, і, нарешті, один раз після того, як я прочитав одне невелике зображення невеликої сцени, але яке, однак ж, уразило його найбільше мною раніше читаного, він мені сказав: «Як із цією здатністю вгадувати людини й декількома рисами виставляти його раптом усього, як живого, із цією здатністю не прийнятися за великий твір. Це просто гріх!..», і, на закінчення всього, віддав мені свій власний сюжет, з якого він хотів зробити сам чтото начебто поеми і якого, за словами його, він не віддав би іншому нікому. Це був сюжет «Мертвих душ»... Пушкіна знаходив, що сюжет «Мертвих душ» гарний для мене тем. що дає повну волю з'їздити разом з героєм нею Росію й вивеет» безліч найрізноманітніших характерів».
Гоголь пішов раді Пушкіна., швидка прийнявся за роботу й у лист від 7 жовтня 1835 року сповіщав його: «Почав писати «Мертвих душ». Сюжет розкинувся на довжелезний роман і, здається, начебто сильно смішний... Мені хочеться в цьому романі показати хоча б з одному боку всю Русь». Однак у процесі роботи Гоголь замислив дати вже не один, а три томи, у яких можна було б показати Русь уже не «з одному боку», а всебічно. Другий і третій томи «Мертвих душ» повинні були, по думці автора, поряд з негативними вивести й позитивних героїв і показати моральне відродження « негідника-набувача» Чичикова.
Така широта сюжету й насиченість добутку ліричними місцями, що дозволяють письменникові многообразно виявляти своє відношення до зображуваного, вселили Гоголю думка назвати «Мертві душі» не романом, а поемою
«Мертві душі». Але Гоголь спалив другий тім «Мертвих душ», а до третього він і не приступав. Причина невдачі була в тім, що Гоголь шукав позитивних героїв у світі «мертвих душ» — представників пануючих у той Тягар суспільних шарів, а не в народному демократичному таборі. Бєлінський ще в 1842 році пророчив неминучість невдачі Гоголя в здійсненні подібного задуму. «Багато, занадто багато обіцяно, так багато, що ніде й взяти того, чим виконати обіцянку, тому що того й немає ще на світі»,— писав він
глави другого тому, ЩоДійшли до нас, «Мертвих душ» підтверджують справедливість думок Бєлінського. В.цих главах є блискуче написані образи, родинні поміщикам першого тому (Петро Петрович Півень, Хлобуев і ін.), але позитивні герої (доброчесний генерал-губернатор, ідеальний поміщик Костанжогло й відкупник Муразов, «самим бездоганним шляхом» наживший понад сорок мільйонів) явно нетипові, життєво непереконливі
Центральне місце в першому томі займають п'ять «портретних» глав (із другий по шосту). Цього глави, побудовані за однаковим планом, показують, як на ґрунті кріпосництва складалися різні типи кріпосників і як кріпосне право в 20—30х роках XIX століття, у зв'язку з ростом капіталістичних сил, приводило поміщицький клас до економічного й морального занепаду. Гоголь дає ці глави в певному порядку. Безгосподарного поміщика Манилова (II глава) поміняє дріб'язкова скнара Коробочка (III глава), безладного марнотратника життя Ноздрёва (IV глава) — скупий Собакевич (V глава). Завершує цю галерею поміщиків Плюшкин скнара, доведший свій маєток і селян до повного руйнування. Картина економічного розпаду панщинного, натурального господарства в маєтках Манилова, Ноздрёва й Плюшкина намальовано жваво й життєво переконливо. Але й гадані міцними господарства Коробочки й Собакевича в дійсності нежиттєздатні, оскільки такі форми ведення господарства вже відживали своє століття
Із ще більшою виразністю дана картина морального занепаду поміщицького класу. Від дозвільного мрійника, що живе у світі своїх мрій, Манилова до «дубинноголовой» Коробочки, від її — до відчайдушного марнотрата, брехунові й шулерові Ноздреву, далі — до оскотинившемуся кулака Собакевичу й, нарешті, до утратившему всі моральні якості — «дірі на людстві» Плюшкину веде нас Гоголь, показуючи все більше моральне падіння й розкладання представницький поміщицького мира
Так поема перетворюється в геніальне викриття кріпосництва як такого соціально-економічного ладу, що закономірно породжує культурну й економічну відсталість країни, морально розкладає той клас, що був у той час вершителем доль держави. Ця ідейна спрямованість поеми розкривається насамперед у системі її образів