Боккаччо - видатний письменник Відродження. Творчість Боккаччо, разом із творчістю інших художників слова часів Відродження, має велике значення для всього подальшого розвитку світової літератури й культури. Своїми добутками ці письменники не тільки розвивали жанрову систему, а й затверджували новий світогляд, робили світосприймання людей гуманистичним, вони сприяли розвитку не тільки гуманізму, а й індивідуалізму в найкращому розумінні цього слова. Саме в часи Відродження люди «повірили» у те, що мають право на земне щастя, що любов не є гріхом (художники Ренесансу боролися не проти аскетизму, що затверджувала релігія як більшу чесноту, та й у жодному разі не проти самої релігії, а проти неправильного розуміння людської сутності, проти антигуманних догм, які були неписаними законами. Більш того, Боккаччо, Петрарка й Данте, почавши писати не тільки латинню, а й живою мовою, зробили неоціненний внесок у розвиток італійської мови, у його становлення як літературної мови. Новаторство у творчості Боккаччо.
1. Новаторство форми. Творчість Джованни Боккаччо має велике значення в аспекті розвитку літературних форм і жанрів. Новела, що була використана в «Декамероне», існувала й раніше, але саме завдяки цьому письменникові вона вдосконалилася й увійшла в літературу повноцінним новим жанром, що тривалий час був основним у так званій «міській літературі». Він заклав основи розвитку пасторалі в європейській літературі (добутку «Німфи з Фьезоле» і «Амето»). «Фьямметта» - добуток, що багато, у чому випередило розвиток літератури, ставши зародком психологічного роману як нового жанру, що виникне й розів'ється значно позднее.
2. Новаторство змісту. У творчості Боккаччо тривалий час співіснували залишки середньовічного світогляду й світогляду Відродження. «Воюючи» із Середньовіччям, Боккаччо звертається до античних образів і мотивів, які письменник переосмислив і до яких звертався як до своєрідного виправдання своїх гуманістичних теорій. Любов у добутках Боккаччо зображена з використанням різних образів і різних сюжетних колізій: це не тільки ідилічні картини щастя розділеного почуття, але часто й нечесність, учинки, гідні осуди. Але одне виправдує Боккаччо у своїх добутках - прагнення на щастя в любові й право людини на звичайне людське щастя. Не заперечуючи релігії або її приписанням, він, проте, не боїться піднімати тему нечесності, хабарництва й аморальності в лавах священиків, чим, за більшим рахунком, прислужується саме твердженню релігії і її розквіту. Проблематика творчості Боккаччо дуже різноманітна навіть в «Декамероне» коло освітлених проблем досить широка), але в будь-яку нову або традиційну тему письменник вносить пафос гуманізму Ренесансу й власні роздуми