Реклама

Объявления

Класик американської «чорної комедії» Xеллер

В 1953 р. Xеллер почав писати роман «Виправлення-22» (« Catch-22», 1962) - добуток про війну, але разом з тим - роман-метафору (за словами автора) «про Америку 50-х, і 60-х, і 70-х... про те, як ми живемо сьогодні». Армія в зображенні Xеллера - дивний мир, де все ґрунтується на буквоїдських вивертах і ритуалах, мир, що не має іншого змісту, крім відтворення й увиковичнення власного абсурду. Там, де панує «Виправлення-22» (у чому вона полягає, ніхто не знає), людини підмінює папірець і цифрочка.

Головний герой роману, капітан Йоссариан, змушений жити в одному наметі з мерцем: солдат давно загинув, але його не визнають загиблої, оскільки відсутній відповідний документ. Інший персонаж не може, як не намагається, довести, що він живий відтоді, як був випадково згаданий у списку вбитих. Перебуваючи в стихії бюрократичної глупоти, люди неминуче втрачають розум, волю, навіть інстинкт самозбереження. «Треба мати мизки, щоб бути боягузом», - говорить Йоссариан, змушений нагадувати навколишньої, що божевільна чехарда навколо (на чому дехто, на зразок спритного пронози Мило Миндербиндера, гріє руки) - це війна, а на війні вбивають. З погляду армії Йоссариан - божевільний, боягуз і симулянт. З погляду автора він - розсудлива, чесна й відважна людина. Не бажаючи бути жертвою обставин, герой вирішує «жити вічно або вмерти при спробі до цьому». На думку Xеллера, дезертирство для його героя - спосіб не просто порятунку життя (цієї мети він міг би досягти й шляхом лицемірства, компромісу), а - коштовної якості життя. Природа останньої, щоправда, незрозуміла: героєві, по суті, нічого рятувати, крім права на елементарне фізичне виживання

У мові й у композиції роману не випадково домінує прийом нав'язливого повтору - «дежав'ю». Наприклад, знову й знову змальовується сцена загибелі бомбардира Сноудена. Xеллер, за його словами, намагався передати читачеві відчуття, що «Сноуден умирає протягом всієї книжки». Таке художнє рішення пояснюється авторською концепцією війни як безглуздої безмежності вбивання людини, а також «провокаційною» тактикою спілкування із читачем, що звик фіксувати образа, оберігаючи себе від шоку занурення в них зміст

Роман «Виправлення-22» був екранізований М. Николсом в 1970 р. Вираження «виправлення-22» увійшов у лексику американців на визначення будь-якого скрутного стану, називним стало й ім'я героя. В 1994 р. вийшло друком продовження роману - «Пора закриття» («Closing Time»). Дія відбувається через 50 років після війни, між головних персонажів трохи нових, але діють і старі, зокрема Йоссариан.

Наступний добуток Xеллера - роман «Щось трапилося» («Something Happened», 1974) від «чорної» комедії, на перший погляд, дуже далекий. Біб Слокум, благополучний служащий якоїсь фірми, - буквально «самі не свій»: власні манери, одяг, мовлення, почерк, навіть погані звички він починає сприймати начебто чужі, що особисто йому не належать. Те саме стосується й учинків Слокума: він або робить те, чого від нього сподіваються інші, або нічого не робить, і це його мучить. Усуспільнене, стандартне життя утворює щораз потовщувану коросту, крізь яку живе почуття заледь пробивається, а пробившись, виглядає зі спотвореним. Щонайдорожче, що є в героя, - ностальгічний спогад про дні юності, туга за можливості стати собою, що колись належала йому, а тепер назавжди втрачена. «Коли я зростання, я хочу бути маленьким хлопчиком», - говорить він з гіркою іронією. Через те випадкове вбивство Слокумом сина наприкінці роману здобуває символічний характер духовного самогубства: відтоді внутрішній нещасний голос змовкає, немов також задушений, - залишається лише порожня личина процвітаючого адміністратора

«Притча про наші нещастя» - так висловився про роман Xеллера Дж. Гарднер. Слокум - не стільки характер, скільки діюча модель «одновимірної людини». Він одночасно мазун і жертва, добуток і мимовільний відтворювач Системи, що ігнорує людину й людяність. Образ героя, виписаний за всіма канонами реалістичного побутопису, насправді буквально витканий зі стереотипів, кліше й, по вираженню критика, «статистичних даних, витягнутих на світло прямо із соціального досьє». Xеллер створив певну оманну видимість, тільки-но не пародію «психологічного роману», де повно відсутні й індивідуальність, і «рухливість» душі. Справді, жалюгідна фігура Боба Слокума «на своїх хирлявих раменах» несе, як сказано про нього в романі, «занепад американської цивілізації».

Xеллер є також автором романів «Искреннее золото» («Good as Gold», 1979), де мова йде про професора-єврея, що не в можливості опиратися спокусі досягти успіху в матеріальному, літературному й особистому плані; «Господь знає» побудований на біблійному сюжеті про Давида. Xеллер написав також п'єсу «Ми бомбили Нью-Хейвен» («We Bombed in New Haven», 1969), що витримала 86 спектаклів на Бродвеи. У книзі «Без жартів»(«No Laughing Matter», 1986), написаної спільно із С. Фогелем, мова йде про боротьбу Xеллера з найрідшою хворобою, що служить причиною паралічу. У своїй другій автобіографічній книзі «Час від часу» («Now and Then», 1998) письменник повертається в місця свого дитинства, у бруклинський парк атракціонів Коні-Айленд 20- 30-х pp. Останній роман Xеллера «Портрет художника в старості» («Portrait of An Artist An Old Man») був виданий посмертно в 2000 p. і мова йде в ньому про популярного письменника, що шукає натхнення для нового роману

Xеллер умер від інфаркту в Нью-Йоркові в ніч на 13 грудня 1999 г.

Все для школы: темы сочинений, разработки уроков. Изложения и пересказы сюжетов. Конспекты уроков и поурочное планирование. Сценарии, диктанты и контрольные для проведения уроков.

Учебные пособия и тематические ссылки для школьников, студентов и всех, занимающихся самообразованием

Сайт адресован учащимся, учителям, абитуриентам, студентам педвузов. Справочник школьника охватывает все аспекты школьной программы.