Реклама

Объявления

Короткі висновки по темі роману «Війна й мир»

Головний герой роману - народ. У романі більше ста масових сцен, у ньому діють понад двісті поіменно названих людей з народу. Найважливіші події роману оцінюються Толстим з народної точки зору. З великою симпатією ставився Толстой до народу, що зіграв головну й вирішальну роль у війні проти французьких завойовників. Патріотичні почуття, що охопили росіян, породили масовий героїзм захисників Батьківщини. Розповідаючи про бої під Смоленськом, Андрій Болконский справедливо помітив, що росіяни солдати «у перший раз билися там за Російську землю», що у військах був такий дух, якого ніколи він Болконский не бачив, що росіяни воїни «два дні сряду відбивали французів і що цей успіх удесятерив наші сили». Ще більш повно «думка народна» відчувається в тих главах роману, де зображуються герої, близькі до народу або прагнучі зрозуміти його: Тушин і Тимохін, Наташа й князівна ья, Пьер і князь Андрій - всі ті, кого можна назвати «росіянами душею».

Міркуючи про підсумки й значення Бородінського бою, Толстой говорить, що росіяни здобули моральну перемогу над військами Наполеона. Народ досяг своєї мети: рідна земля була очищена від іноземних загарбників

В образі Кутузова Толстой втілює свої подання про те, яким повинен бути людина, поставлений Провидінням на чолі мас. Кутузов не прагне стати над народом, а відчуває себе учасником народного життя, він не керує рухом мас, а тільки прагне не заважати здійсненню справді історичної події, він осягає народне життя особливим способом і тільки тому виявляється в стані виразити її.

У Бородінському бої Кутузов керував духом армії: «Довголітнім військовим

досвідом він знав і старечим розумом розумів, що керувати сотнями тисяч чоловік, що борються зі смертю, не можна одній людині й знав, що вирішують доля бою не розпорядження головнокомандуючого, не місце, на якому коштують війська, а та невловима сила, називана духом війська, і він стежив за цією силою й керував нею, наскільки це було в його владі». Єдність Кутузова з народом пояснюється тим «народним почуттям, що він носив у собі у всій чистоті й силі його».

Товстої-Філософ заперечує активну роль полководця в тім або іншому бої, але навіть у словах Болконского: «Він нічого не придумає, нічого не почне: але він все вислухає, все запам'ятає, все поставить на своє місце, нічому корисному не перешкодить і нічого шкідливого не дозволить» - визнання активної ролі Кутузова. З одного боку, у Толстого Кутузов не робив «ніяких розпоряджень», а з іншого боку - «погоджувався або не погоджувався на те, що пропонували йому», «віддавав наказу», тобто все-таки керував ходом бою. У цьому, по Толстому, і полягає справжня велич особистості

Закладена в назві роману «Війна й мир» антитеза визначає угруповання образів. Улюблені герої Болконские, Ростови, Безухов, Кутузов - це люди «миру», що ненавидять не тільки війну в її буквальному значенні, але й ту неправду, лицемірство, егоїзм, які роз'єднують людей. Їхнє відношення до війни виражено словами Андрія Болконского перед Бородінським боєм: «Війна не люб'язність, а сама бридка справа в житті». У той же час війна - «страшна необхідність», коли мова йде про захист Батьківщини. І не випадково улюблені герої Толстого здатні на искреннее й глибоке патріотичне почуття

Герої Толстого по-різному розуміють патріотизм. Хтось вимовляє гучні слова, займається шумною діяльністю або марною суєтою, хтось випробовує просте й природне почуття «потреби жертви й страждання при свідомості загального нещастя». Перші лише думають себе патріотами й голосно кричать про любов до Батьківщини, другі - патріоти по суті - віддають життя в ім'я загальної перемоги. У першому випадку ми маємо справу з помилковим патріотизмом, що відштовхує своєю фальшю, егоїзмом і лицемірством. Так поводяться світські вельможі на обіді на честь Багратіона; при читанні віршів про війну «усі встали, почуваючи, що обід був важливіше віршів». Лжепатріотична атмосфера панує в салоні Ганни Павлівни Шерер, Элен Безуховій і в інших петербурзьких салонах. Лжепатриотизм проявляє й граф Растопчин, що розклеює по Москві дурні «афішки», призиває жителів міста не залишати столиці, а потім, рятуючись від народного гніву, свідомо відправляє на смерть безвинного сина купця Верещагіна. Лжепатриотом представлений у романі Берг, що у мінуту загального сум'яття шукає нагоди поживиться й стурбований покупкою шифоньерочки й туал
ета «з аглицким секретом». Йому й у голову не приходить, що зараз соромно думати про шифоньерочках. Та
кий і Друбецкой, що, подібно іншим штабним офіцерам, думає про нагороди й просування по службі, бажає «улаштувати собі найкраще положення, особливе положення ад'ютанта при важливій особі, казавшееся йому особливо привабливим в армії».

Щирі патріоти в батареї Тушина борються без прикриття. Тушин «не випробовував ні найменшого неприємного почуття страху, і думка, що його можуть убити або боляче ранити, не приходила йому в голову». Живе, кревне почуття Батьківщини змушує солдат з

немислимою стійкістю пручатися ворогові. Купець Ферапонтов, що віддає на розгарбування своє майно при залишенні Смоленська, теж, безумовно, патріот. «Тягни всі, хлопці, не залишай французам!» - кричить він російським солдатам. Щирими патріотами минулого й ті, хто покинув Москву, не бажаючи скоритися Наполеонові. Вони були переконані: «Під керуванням французів не можна було бути». Вони «просто й істинно» робили «ту велику справу, що врятувало Росію».

Улюблені герої Толстого проходять складний шлях духовного розвитку. Відправною крапкою складних духовних і філософських шукань Андрія Болконского стають його психологічні протиріччя з петербурзьким салонним суспільством. Під час війни 1805 року під впливом капітана Тушина міняються подання князя Андрія про героїзм. Повернувшись із полону, князь Андрій відчув провини перед дружиною й відповідальність за її смерть. Князь Андрій твердо вирішив кинути військову службу, переконавши себе в тім, що до неї більше не має інтересу. Відродження інтересу до життя відбувається після його поїздки у Втішне й зустрічі з Наташей Ростовой. Новий кумир, що замінив Наполеона, був Сперанский, «особу таємниче й представлявшееся йому геніальним». Розчарування в Сперанском наступає після вечора, де князь Андрій танцює з Наташей Ростовой.

Нове почуття виникаючої любові контрастно стає до «адміністративного» захопленням Болконского. Спілкування з Наташей дало йому відчуття причетності до зовсім особливого миру, сповненому якихось невідомих йому радостей. Після зради Наташи для Андрія Болконского наступило третє, найважче розчарування в житті. Єдиним стимулом, жвавим інтересом, їм випробовуваним, стає помста Курагину. Він знову вертається на військову службу, але вже без марнолюбних думок. Дивлячись на упалу поруч гранату й усвідомлюючи близькість смерті, Болконский думає: «Я не можу, я не хочу вмерти, я люблю життя:» Загострене почуття любові до життя відкриває йому розуміння тої любові, «яку проповідував бог на землі»: «жаль, любов до братів, до люблячої, любов до ненавидящим нас, якої вчила кн. ья».

Пройшовши шлях духовного розвитку, беручи участь у війні 1812 року, Пьер Безухов пішов на духовний розрив з аристократією. Товстої впритул наблизив героя до того історичного моменту, з якого почалася революційна діяльність кращих дворян-абристов. Пошуки життєвої правди, які веде Пьер, неминуче приводять його до народу й збагнення народної мудрості. Він знаходить особливий сенс у зустрічі із Платоном Каратаевым.

Основна відмітна риса образа Наташи Ростовой - її емоційність і інтуїтивна чуйність; недарма вона незвичайно музична, володіє рідким по красі голосом, чуйна й безпосередня. У той же час у її характері є внутрішня сила й непохитний моральний стрижень. Наташа Ростова як би несвідомо втілює в собі те щире розуміння життя, причетність до загальнонародного духовного початку, досягнення якого дається головним героям - Пьеру Безухову й Андрію Болконскому - тільки в результаті сложнейших моральних шукань. Вона здатна на самопожертву й самозабуття, високі щиросердечні пориви. У той же час Наташа може бути дуже егоїстичної, що диктується не розумом, а скоріше інстинктивним прагненням на щастя й повноту життя. В епілозі Наташа Ростова представлена Толстим як дружина й мати, цілком занурена у свої сімейні турботи й обов'язки, що розділяє інтереси Пьера й розуміє його.

Думка про духовні основи сімейності як зовнішньої форми єднання між людьми займає особливе місце в романі. Три сімейства, три будинки, три «породи» людей становлять основу «думки сімейної» роману: Ростови, Болконские й Курагины. Особливі симпатії письменника викликає патріархальна сім'я Ростових, у поводженні якої проявляються високу шляхетність почуттів, доброта навіть рідка щедрість, природно

Все для школы: темы сочинений, разработки уроков. Изложения и пересказы сюжетов. Конспекты уроков и поурочное планирование. Сценарии, диктанты и контрольные для проведения уроков.

Учебные пособия и тематические ссылки для школьников, студентов и всех, занимающихся самообразованием

Сайт адресован учащимся, учителям, абитуриентам, студентам педвузов. Справочник школьника охватывает все аспекты школьной программы.