Реклама


Объявления

«Ой ти, Русь, моя батьківщина лагідна, лише до тебе я любов бережу»

Колекція творів: "Ой ти, Русь, моя батьківщина лагідна, лише до тебе я любов бережу»

Дрібнолісся. Степ і далися

Світло місяця в усі кінці

От знову раптом заридали

Розливні бубенци...

Той, хто бачив хоч один раз

Цей край і цю гладь,

Той майже берізці кожної

Ніжку радий поцілуватися

С. Єсенін

У справжній поезії завжди є якась несподіваний-ность, поетичне відкриття, самобутнє, не повтори-моє світовідчування живої шукаючої душі. Така поезія завжди зближає, поєднує людей, і кожний з нас, таких різних, почуває в ній щось своє

Вірші Сергія Єсеніна, мені здається, не залишають байдужим нікого, їх можна почути з вуст самих різних людей, іноді - тих, від кого цього зовсім не чекаєш. Напевно, тому, що вони зачіпають всі са-моє чисте, искреннее, дитяче й таємне, що є в каж-будинок з нас. Слова "любов до батьківщини», "рідна природа» настільки затерті, що вже майже не сприймаються, але коли читаєш Єсеніна, з них як би спадає лушпайка, і за-ново почуваєш біль і якусь сумну ніжність:

Край ти мій занедбаний,

Край ти мій, пустир

Косовиця некошений,

Ліс так монастир. ...

Уж не чи розповідь у прутнике

Жисть твоя й минуле,

Що надвечір подорожанинові

Нашептав ковилу?

Його вірші, особливо ранні, по своїй мові, образ-ному ладу, настрою нагадують народні пісні. Сергій Єсенін був сином рязанського селянина, і мир "золотий бревенчатой хати» з дитинства був йому род-ним. У цьому світі все злито воєдино: прю, свято, віра й побут - усе перетворено в буття, і всі одухотворе-але, повно теплоти й радості життя:

Мати з рогачами не зладиться,

Нагинається низько,

Старий кіт до махотке крадеться

На парне молоко

Квокчуть кури неспокійні

Над голоблями сохи,

Надворі обідню струнку

Заспівують півні

А в вікні на покрову скатие

Від полохливої шумоти,

З кутів щенята кудлатие

Заповзають вхомути.

Єсенін, закоханий у поля й ліси, у своє деревенс-яке небо, у тварин і квіти, почував, як і крес-тьянин, що живе на землі, що пов'язаний з нею кревними узами. І тому в його віршах, як у древніх піснях і бабусиних казках, у хат, дерев, квітів, коней, вітрів - чуйної людської душі

Про червоний вечір задумалася дорога,

Кущі горобин туманней глибини

Хата-Баба щелепою порога

Жує пахуча м'якушка, тиші...

...Тихо в хащі можжевеля по обриві

Осінь - руда кобила - чеше гриву...

Дивно по несподіванці, свіжості погляду й ніжності один з перших есенинских віршів:

Там, де капустяні грядки

Червоною водою поливає схід,

Клененочек маленький матці

Зелене вим'я ссе

Дерева в нього перетворюються у звірів, а його звірі - це "менші наші брати», у яких теж свої думи й турботи, радості й страждання. Коня задумливо слу-шают вівчарський ріжок, корова смикає "смуток соломен-ную», кішка у вікна ловить лапою місяць, "по-байроновски» собачка зустрічає гавкотом у воріт». А як незвичайна його знаменита "Пісня про собаку»:

...покотилися очі собачі

Золотими зірками вснег.

Ніхто до Єсеніна не писав про тварин з такий не-жностью й жалем

М. Горький сказав про нього: "Сергій - Єсенін не стільки людина, скільки орган, створена природою виключи - тельно для поезії, для вираження невичерпної " пе-чали нулів», любові до всього живого у світі й милосер-дия, якого - найбільше - заслуговує людин».

И коли Єсенін говорить про батьківщину, Русь, то здається, що це все про тім же - про "всім живому», про швидкоплинно-сти й радості життя

Образ батьківщини, Росії складається із дрібних штри-хов-рисок: "березове молоко по рівнині», "хати - у ризах образа», дід "з берестяною ключкою» і святий Мико-Ла, "у лапоточках» росіянин, що обходить, край, босяк-бурлака, що йде "проселочной дорогою, молячись на копиці й стоги».

Може бути, така Русь виглядає занадто благо-стной і смиренної, але поетові доріг цей її вигляд:

Якщо крикне рать свята:

"Кинь ти Русь, живи в раї!»

Я скажу: "Не треба раю,

Дайте батьківщину мою».

И в той же час Єсенін, пильно вдивляючись в _особу рідної землі, усе гостріше усвідомить її занедбаний-ность і затурканість, і у віршах всі отчетливей проступа-ет смуток і неясна мандрівна туга:

Утомився я жити в рідному краї

У тузі за гречаними просторами,

Покину хатину мою,

Піду бродягою й злодієм

А місяць буде плисти й плисти,

Роняючи весла по озерах,

И Русь всі так само буде жити,

Танцювати й плакати в забору

Цей сум, те світла, умиротворена, то мучитель-ная, назавжди залишилася в його віршах про Росію. Вся його поезія стала визнанням у любові до батьківщини, що щемить і ніжної пісень оней.

В 1917 році в есенинскую поезію уривається "вітер революції». Поет привітає його, привітає але-вую Русь - "буйственную», "отчалившую», " уставши-шую». Він чекав від революції здійснення мрії про "мужицький рай», вільного, ситого, щасливого життя на землі. Але потім прийшли страшні 1919-1920 роки

В одному з листів Єсенін писав: "Торкає мене... толь-до смуток за уходящее миле, рідне звірине й незиб-лемая сила мертвого, механічного... Мені смутно сей-година, що історія переживає важку епоху умерщвле-ния особистості як живого, адже йде зовсім не той соціалізм, про яке я думав». Наочним дорогим про-раз вимираючого села став для Єсеніна маленький "красногривий лоша», що здумало наздогнати поїзд:

Милий, милий смішний дурило,

Ну куди він, куди він женеться?

Неужелъ він не знає, що живих коней

Перемогла сталеві кінноти?

За руйнуванням сільською "голубой Русі» Єсенін побачив і відчув руйнування гармонії із приро-дой, того ґрунту, з якої виросла вся національна російська культура

На стежку блакитного поля

Незабаром вийде залізний гість

Злак вівсяний, зарозвіваюся пролитий,

Збере його чорна жменя

Не живі, чужі долоні,

Цим пісням при вас не жити!

Тільки будуть колосся-коні

Про хазяїна старому тужити

Буде вітер ссати їх ржанье,

Панахидний справляючи плач

Незабаром, незабаром годинники дерев'яні

Прокричать моя дванадцята година!

Він щиро намагався прийняти нову, радянську ин-дустриальную Росію, винив себе в тім, що "юність світлу мою в боротьбі інших я не побачив», був готовий, "задерши штани, бігти за комсомолом». Про цьому малень-кие поеми: "Повернення на Батьківщину», "Русь уходящая», "Лист до жінки?', "Русь радянська». І все-таки поет почував себе тут уже чужим, марним, вибро-шенним з життя:

Моя поезія тут більше не потрібна,

Та й, мабуть, сам я теж тут не потрібний

Він нікого не дорікав у своїй трагедії, був готовий усе прийняти й простити, але стати поетом " социалисти-ческих перетворень» просто не міг по своїй суті:

Віддам всю душу жовтню й томлю,

Але тільки ліри милої не віддам...

...У вас інше життя, у вас інший наспів,

А я піду один до невідомих меж,

Душею бунтующей навіки присмирнівши...

И, ідучи, він передав нам всю свою чисту, простроми-тельную, нескінченну любов до "країни березового сит-ца», свою незвичайну щирість і человеч-ность.

Все для школы: темы сочинений, разработки уроков. Изложения и пересказы сюжетов. Конспекты уроков и поурочное планирование. Сценарии, диктанты и контрольные для проведения уроков.

Учебные пособия и тематические ссылки для школьников, студентов и всех, занимающихся самообразованием

Сайт адресован учащимся, учителям, абитуриентам, студентам педвузов. Справочник школьника охватывает все аспекты школьной программы.