Реклама


Объявления

Переказ роману Довженко «Зачарована Десна» – Глава третя

- Покарайте його, святі голубушки, і ти, мати божа, такий роботою, щоб не знав він ні сон, ні відпочинок, і пошліть йому, благаю вас, такого начальника:

Мати молилася святому Юрію Переможцеві, що топтав змія ослюком, і так благала потопити її ворогів - батька, діда й бабів, що загубили їй життя

Від споглядання пекельних кар мені початок щось пекти в п'ятах, і я прудко побіг через сіни й двір до клуні навшпиньки, немов по гарячій сковороді, що її лизала баба мовою. Тоді в газетах ще нічого не писали про мої аморальні вчинки, хоч я добре пам'ятаю, що мир, якому я належав тоді, дуже гостро реагував на мій розпачливий лемент на сковороді: залопотав ґанками, над будинком звилися голуби, закудкудахкали кури захрюкали поросята. Пірат прокинувся й гавкнув спросонку: «А хто там мені бігає по дворі?» Слідом за тим зловісно скрипіли двері, і на порозі темної комори з'явилася баба:

Так немає косаря в лузі, ні купця в дорозі

Я подивився востаннє нагору на святих, де сидів весь їхній комітет, і мені так стало шкода, що я вже не їх, а отут, на віка вічні в пеклі, так стало шкода мені, що не витримав, притулив голови до пекла, саме під дідової калитой, і гірко заплакав

Докладної характеристики майбутнього начальник я вже не чув. Мені було не до начальства. Рятуватися потрібно, поки не пізно. Заліз я швидко в старий човен, що стояла в клуні в сторонці, і почав думати, що мені робити для поновлення святості

Увійшовши в будинок, я тихо підкрався в страшний суд і почав пильно, якось зовсім по-новому розглядати пекельні кари, зображені внизу картини. Наверх я боявся піднімати ока. Там мене вже не було

И дійсно, у нижньому правому куті картини в диявола в руках сидів дід. Правда, він не дуже був схожий на нашого діда, тому що був гол, як у лазні, і борода була в нього не біла, а руда, присмолена вогнем, а волосся на голові стояли стійма й аж скрекотало в полум'ї. Калита із грошима була в діда вруках.

Багато було різних гріхів і багато кар, але ніхто їх чомусь начебто й не боявся. Спочатку я просто жахався цієї картини, а потім повільно звик, як солдат на війні звикає до грому гармат. У нашій сім'ї майже всі були грішні: статки невеликі, серця гарячі, роботи й усякого безладдя тьма, а тут ще й фамільна прихильність до гострого слова, тому хоча й думали іноді про рай, все-таки більше сподівалися на пекло внизу картини. Тут уже всі мали свого місця

«Що ж його зробить? - думав я, залишивши ластівок. - Піду на вулицю поважати більших людей. Дід говорив, що за це прощаються багато всяких гріхів у тім світі. Піду знімати перед ними шапку й говорити «здрастуйте». Шапка саме валялася в човні. Це була старенька дідова шапка. Тепер уже немає таких шапок. Не шиють, та й колодок таких уже немає. Вона була товстої й своїм видом дуже нагадувала мідний казан. І важка теж була, як гарний казанок

- Не бійся, це я, святий Юрій, приснився, щоб подати тобі знак. Ой, будеш же тепер ти, Одарочко, робити моїм ім'ям людям добро:

- Чого ти ревеш, хоча б тобі кістка в горло?! Щоб ти кричав і не переставав! - И відразу до матері божої в небо: - Мати божа, цариця небесна! Як не дає він мені спокою, не дай йому ні в тім світі, ні в цим!.. - Потім доглянула в небесах голубів над будинком і до голубів: - Голубушки мої, святі заступники! Але, щоб же не бачив він вашу перинку святого й не чув вашого воркуна небесного! Щоб не вийшло з нього ні кравця, ні шевця, ні теслі, ні молотника:

Якої ж кари заслужила моя свіжа грішна душа? Очевидно, за перший гріх все-таки невеликий, так не більше цього вогню по кісточки, що в лівому куті. Ай-ай-Ай:

Мати клялася, що коли вона, будучи ще дівчиною, спала в коморі, святий Юрій раз з'явився їй у сні в білих ризах, на білому коні, з довгим списом і, коли вона вже з переляку початку стогнати, запитав неї:

Спочатку вона довго лежала в сінях під ступою. Кішка виводила в ній кошеняти, а тепер кошеняти баба потопило в копанке й шапку викинула в човен, тому й пахнула вона вже не дідом, а котами. Однак розбиратися ніколи було. Щоб було що зняти з голови для пошани. Я надяг шапку по самий рот і вийшов за ворота

Мати так часто тикала щіпкою в цю праведну душу, що в душі вже замість особи стала коричнева пляма, як столиця на географічній карті. Але небагато погодя мамині справи похитнулися. Якось вона довго не давала бабі є. А баба тоді взяла та й накупила в церкві свіч проти матері, та й поставила їх перед богом стійма догори. А від цього вже ніяка людина не могла догодити в рай. Мати відтоді початку сильно нездужати, і її став часто ночами душити домовик. Він жив у
нас у димоході й у трубі. Голос не подавав, говорять, ніколи й схожий був на вивернутий чорним хутром нагору кожух

Ой, ні купця в дорозі, ні риболовлі в море. Не дай бо-оже. Відтоді, щось років через десять або двадцять, мати оголосила себе ворожкою й початку лікувати людей від зубів, пристріту й переляку, хоча й сама боліла. - Це ти, Одарко?

Але ластівки не падали. Поразевав роти, вони жалібно пищали, а навколо гнізда треба мною їхні батьки безперестану снували й носили имнасекомых.

Старший мій брат Оврам був давно вже проклятий бабою, і його гола душа давно летіла сломя голову з лівого верхнього кута картини прямо в пекло за те, що бив голубів на горищі й крав у пост із комори сало. Крім того, Аврамова душа любила молочні плівки, і він здирав їх із глечиків у льосі й у коморі. Сама мати божилася, що буде в раю між святими, як більша великомучениця, що годує ворогів своїх, - діда й баби - і догоджає їм

Потім, коли голуби займали на дах, вона знову перейшла на врочисту прозу:

Батькові наливали в рот чорти гарячу смолу, щоб не пив горілку й не бив матір. Баба лизала гарячу сковороду за свою довгу мову й за те, що була більша чаклунка. Діда мати божилася, що це правда тримав у руках сам диявол за те, що він чорнокнижник і що, читаючи по неділях чарівний псалтир, заклинав її, і тому вона третій рік все хворіє; що ту чорну книгу вона часто рвала нишком на шматки й розкидала в хліві, у кошарі, у гарбузах, у малині, а вони начебто зліталися самі до шкірного плетіння. Крім того, небіжчикові дідову батькові Тарасові колись давно, ще за старих часів, змій носив уночі гроші втрубу.

Так немає орача в поле-і-і, ні косаря в лузі - Я

Фактично, святим був на весь будинок один я. І от окончилась моя святість. Не потрібно було торкати морква. Нехай би собі росла. А тепер я грішний. Що ж мені буде?

Отоді-те вперше в житті й вирішив я творити добрі справи. «Не буду, - думаю, - є скоромного целую тиждень! Буду носити дідові воду на льох, скільки він захоче, і почну ходити в церкву». Далі я подумав, дивлячись на ластівок: «От коли б повипадали із гнізда ластівки! Я зараз же нагодував би їхніми мухами й хлібом, щоб тільки ластівка бачила, на які справи я здатний, і розповіла Ісу Христу».

Далі баба початку творити про мене пісню, розспівуючи її, як колядку: - От де я, гляньте, - було показувала вона на якусь святу душу коло божої матері вгорі картини страшного суду. - Бачите?P35FG7

Все для школы: темы сочинений, разработки уроков. Изложения и пересказы сюжетов. Конспекты уроков и поурочное планирование. Сценарии, диктанты и контрольные для проведения уроков.

Учебные пособия и тематические ссылки для школьников, студентов и всех, занимающихся самообразованием

Сайт адресован учащимся, учителям, абитуриентам, студентам педвузов. Справочник школьника охватывает все аспекты школьной программы.