Реклама

Объявления

Порівняльний аналіз двох віршів Пушкіна “Сожженое лист”і “Під’їжджаюЧи під Ижори”

"...У кожного з нас - свій Пушкін, що залишається одним для всіх"- ці слова належать А. Т. Твардовскому. І дійсно, дивна творчість Олександра Сергійовича - простої й разом з тим геніальне, супроводжує нас все життя, із самого її початку й до глибокої старості. Перехід від казок до лірики природи, від прози до поезії відбувається поступово, але, обов'язково, плавно й непомітно для себе самого. Любовна лірика Пушкіна стає нам цікава років з 15-і. Один раз ми відкриваємо обіймів книги й очі зупиняються на рядках, раніше не замічених

И знову, у який раз, дивуємося багатогранності й сучасності поета. Однак, вернемося до творчості. Вірш "Спалений лист"датовано 1825 роком і написане, видимо, у маєтку Михайлівськім, де Пушкін прибуває в цей час і із захватом працює над "Євгенієм Онєгіним", але в мінути "тяжких роздумів"на полях рукописів поет малює портрет Єлизавети Ксавельевни Воронцовой, з якої познайомився по шляху з Кишинева в Одесу. Вона зробила на нього величезне враження

Пушкін одержував від її листа, про одному йз яких, імовірно, він пише у своєму вірші "Спалений лист". Багато хто говорять, що вона була однієї із прекраснейших жінок свого часу. Майже все без пам'яті закохувалися в неї, але портрет у золотій оправі й кільце із шестикутним сердоліком вона подарувала тільки Пушкіну. Точно таке ж вона залишила собі

Про це кільце, що стало для нього талісманом, Олександр Сергійович пише у вірш "Талісман". "Сестра поета, О. С. Павлищева, говорила нам, - писав П. В.

Анненков, - що коли приходило з Одеси лист із печаткою, изукрашенною точно такими ж кабалістичними знаками, які перебували й на персні її брата, - останній защіпався у своїй кімнаті, нікуди не виходив і нікого не приймав до себе". Мова йшла про листи Воронцовой, запечатаних таким же перснем, як і перстень-талісман поета, подарований йому коханій. Пушкіна довго не міг забути Воронцову, але йому довелося попрощатися з нею назавжди. Вірш "Спалений лист"ставиться до одному із кращих прикладів любовної лірики

У ньому (як втім, і в багатьох інших добутках цій тематиці) поет порушує існуючі раніше канони й повністю підкоряє форму змісту, тут немає чіткого поняття "жанр". І цей добуток сполуЧи ть у собі певні риси романсу, і навіть елегії. Але, з іншого боку, цей вірш можна назвати й посланням, оскільки, є присутнім звертання до "листа любові". Крім новаторства в області форми, Пушкін створює зовсім нову систему цінностей, відштовхуюЧи сь, насамперед, від ідей гуманізму й життєвої мудрості. Повага до предмета свого почуття, визнання за улюбленої права на вибір, навіть якщо не на його користь - це і є прояв гуманізму

Перший рядок у вірші "Спалений лист"говорить багато про що: про невідворотність розставання, але не з вини поета. Суворе "вона веліла"підкреслює, що Пушкін змушений підкоритися волі коханої. Можливо, перед цим актом спалення любовного листа, відбувся своєрідний акт самоспалення почуттів, звідси й песимістичне "нічому душу моя не внемлет", і готовність "зрадити вогню всі радості мої". Далі треба зображення зрительно конкретних образів. Ми ясно баЧи мо, як "аркуші""спалахнули"і "палають". І, неодмінно, "персня вірного...

розтоплений сургуч кипить", оскільки мова йде про той самий перстень, по засобом якого Єлизавета Ксавельевна запечатувала свої послання. Вірш насичений риторичними вигуками, які тільки підкреслюють емоційне фарбування добутку. От і голосне "свершилось!"лякає нас безвихідністю, розпачем і відчайдушною рішучістю одночасно. Після цього вигуку вірш ллється тихо, майже нечутно, так, немов зроблене якась велика й важлива справа в житті. Зробленого не відвертаєш, залишаються лише спогади "на легкому попелі"так "груди... стиснулися", а це, можливо, сльози

Власна доля представляється йому "сумовитої". І в дану мінуту він, видимо, щиро звертається вже не до листа, як на початку вірша, а до того, що від нього залишилося, до "попелу милому", просяЧи в нього залишитися "століття із мною на сумних грудях". Тим самим, ми розуміємо, що лист згорів, але почуття поета ще не перетворилися в попіл, йому боляче й важко. Можливо, він дійсно жагуче любив цю жінку... АналізуюЧи інший вірш того ж поета, "Під'їжджаюЧи під Ижори", у мене таке почуття, начебто писали їх два різних чоловіки. Легке перехресне римування чотиривіршів, грайливий настрій, простота складу роблять цей добуток не поганим, але трохи іншим, відмінним від попереднього вірша. Оскільки воно також є посланням, сполучаюЧи в собі риси романсу й елегії, це дуже в дусі Пушкіна

Отут він не відступив
від своїх канонів. Написане в 1829 році, і звернене до Катерини Василівні Вельяшевой, з якої поет познайомився у Тверском маєтку, куди часто приїжджав у ці роки, "Під'їжджаюЧи під Ижори..."зайняло відведену йому нішу у творчості Олександра Сергійовича

Дочка старицького справника В. И. Вельяшева і його дружини, уродженої Н. И. Вульф, племінниця П. А. Осиповой.

"Вона була дуже маленька дівЧи на; особливо дивовижні були в неї ока", - згадував її двоюрідний брат А. Н. Вульф. Пушкіна відвідав Старицу в січні 1829 року, і скромна, приваблива Катенька Вельяшева зробила на нього сильне враження. ВертаюЧи сь у Петербург, Пушкіна склав у її честь проникливі вірші "Під'їжджаюЧи під Ижори...", на полях рукопи- си намалювавши витончений профіль Вельяшевой. Скороминуще захоплення пройшло, але образ дівЧи ни не забувся

У серпні 1833 року, проїжджаюЧи через вульфовские маєтку, Пушкін писав дружині з Павловского: "Вельяшева, мною ніколи оспівана, живе тут у сусідстві, але я до неї не поїду, знаюЧи , що тобі було б це не по серцю". Та і якій дружині, скажіть, сподобалося б, щоб поет "воспомнил ваші погляди, ваші сині очі"? Але тоді, в 1829 році, як будь-яка творча особистість, устояти перед "незайманою вродою"Пушкін не зміг. Далі треба напівжарт, напівкокетство про "вампіра""у губернії Тверской". Поет зі смутною посмішкою, видимо злегка шкодуюЧи , згадує, що "колін...

схилити... не посмітив"і "благаннями... тривожити не хотів". Дієслова явно вказують на те, що такий стиль поводження був його особистим вибором. Не про яке серйозне почуття тут не може бути й мовлення

Поет точно впевнений, що незабаром забуде "милі риси", допоможе йому в цьому "світська суєта", до якої в Пушкіна відношення двоїсте: з одного боку, "неприємно", зате з іншого боку - "впиваюЧи сь... хмелем". Після легкого жалю треба опис спокусниці, але не як у портретиста, а скоріше, як у музиканта. Цілком можна перекласти на музику: "рухів стрункість", "спокойность", "хитрий сміх і хитрий погляд". ЗалишаюЧи за собою право повернутися "під Ижори", поет без внутрішнього надриву, граюЧи й бавляЧи сь, обіцяє (коли-небудь, "через рік") знову закохатися "до листопада", оскільки, точно знає, що взимку "хміль світської суєти"допоможе позбутися від легкої закоханості десь там, "у губернії Тверской".

При всьому неймовірному розходженні між цими двома віршами, існують і деякі подібності: однакове чергування рим: жіноча-чоловіча; обоє добутки написані від першої особи й ставляться до любовної лірики з особливостями жанрового стилю, властивому лише конкретному поетові; проглядається тема прощання. Однак, якщо в першому випадку автор згадує й подумки прощається з несерйозною закоханістю, то в другому - Пушкіна намагається донести до Чи тача, що спалений лист - символ прощання слюбовью.

Все для школы: темы сочинений, разработки уроков. Изложения и пересказы сюжетов. Конспекты уроков и поурочное планирование. Сценарии, диктанты и контрольные для проведения уроков.

Учебные пособия и тематические ссылки для школьников, студентов и всех, занимающихся самообразованием

Сайт адресован учащимся, учителям, абитуриентам, студентам педвузов. Справочник школьника охватывает все аспекты школьной программы.