Реклама

Объявления

Риси поетики постмодернізму

Основними рисами поетики постмодернізму є интертекстуальность (створення свого тексту із чужих), колаж і монтаж («склеювання» різнорідних фрагментів), використання алюзій, прагнення до прози ускладненої форми, зокрема, з вільною композицією, бриколлаж (непряме досягнення авторського задуму), насичення тексту іронією. Постмодернізм розвивається в жанрах фантастичної притчі, роману-сповіді, антиутопії, оповідання, міфологічної повісті, соціально-філософського й соціально-психологічного роману й др.

Жанрові форми можуть поєднуватися, відкриваючи нові художні структури. Першим постмодернистом уважається Гюнтер Грасс («Бляшаний барабан», 1959 p.). Видатні представники постмодерной літератури: У. еко, Х.-Л. Борхес, Павлин, Кундера, Зюскинд, В. Пелевин, И. Бродський, Ф. Бегбедер. У другій половині XX ст. активізується жанр наукової фантастики, що у своїх найкращих зразках поєднується із прогностикою (прогнозами на майбутнє) і антиутопією. У передвоєнний час виникає, а після Другої світової війни активно розвивається екзистенціалізм. Екзистенціалізм (лат. existentiel — існування) — напрямок у філософії й плин модернізму, у якому джерелом художнього твору є сам художник, що виражає життя особистості, створюючи художню дійсність, що розкриває таємницю буття взагалі. Джерела екзистенціалізму втримувалися в роботах німецького мислителя XIX ст. Кьеркегора.

Екзистенціалізм у художніх творах відбиває настрою інтелігенції, розчарованою соціальними й етичними теоріями. Письменники прагнуть осягти причини трагічної невпорядкованості людського життя. На перше місце висуваються категорії абсурду буття, страху, розпачу, самітності, страждання, смерті. Представники цієї філософії затверджували, що єдине, чим володіє людина, це його внутрішній мир, право вибору, воля волі. Екзистенціалізм поширюється у французькій (А. Камю, Ж.-П. Сартр і ін.), німецької (е. Носсак, А. Деблин), англійської (А. Мердок, В. Голдинг), іспанської (М. де Унамуно), американської (Н. Мейлер, Дж. Болдуин), японської (Кобо Абе) літературах. У другій половині XX ст. розвивається «новий роман» («антироман») - жанровий різновид французького модерного роману 1970-х років, що виникає як заперечення екзистенціалізму. Представники цього жанру - Н. Саррот, А. Роб-Грийе, М. Бютор, К. Симон і ін. Значним явищем театрального авангарду другої половини XX ст. є так званий «театр абсурду». Для драматургії цього напрямку характерна відсутність місця й часу дії, руйнування сюжету й композиції, ірраціоналізм, парадоксальні колізії, сплав трагічного й комічного

Самими талановитими представниками «театру абсурду» є С. Беккет, Е. Йонеско, Олби, Фриш і ін. Помітним явищем у світовому процесі другої половини XX ст. став «магічний реалізм» - напрямок, у якому органічно поєднуються елементи дійсного й уявного, реального й фантастичного, побутового й міфологічного, імовірного й таємничого, повсякденного буття й вічності. Найбільший розвиток він одержав у латиноамериканській літературі (А. Карпентьер, Ж. Амаду, Гарсиа Маркес, Варгас Льоса, М. Астуриас і ін.). Особливу роль у творчості цих авторів зіграє міф, що виступає основою добутку

Класичним зразком магічного реалізму є роман Гарсиа Маркеса «Сто років самітності» (1967), де в міфічно-реальних образах відтворена історія Колумбії й всієї Латинської Америки. У другій половині XX ст. розвивається й традиційний реалізм, що здобуває нові ознаки. Зображення індивідуального буття поєднується з історичним аналізом, що обумовлено прагненням художників усвідомити логіку соціальних законів (Белль, е.-М. Ремарк, В. Биків, Н. Думбадзе й ін.). Літературний процес другої половини XX ст. визначається насамперед переходом від модернізму до постмодернізму, а також потужним розвитком інтелектуальної тенденції, наукової фантастики, «магічного реалізму», авангардистських явищ і т.п.

Про постмодернізм на Заході широко заговорили на початку 1980-х років. Одні дослідники вважають початком постмодернізму роман Джойса «Поминки по Финнегану» (1939), інші - попередній роман Джойса «Улисс», треті - американську «нову поезію» 50-х років, четверті думають, що постмодернізм - це не «фіксоване хронологічне явище», а духовний стан і «у будь-який час є власний постмодернізм» (У. еко), п'яті взагалі висловлюються про постмодернізм як про «одній з інтелектуальних фікцій нашого часу» (Ю. Андрухович). Проте, більшість науковців уважає, що перехід від модернізму до постмодернізму припала на середину 1950-х років. В 70-е роки постмодернізм охоплює різні національні літератури, а в 80-е він стає домінуючим напрямком сучасної літератури й культури

Першими проявами постмодернізму можна вважати такі плини, як американська школа «чорного гумору» (В. Берроуз, Д. Варт, Д. Бартелм, Д. Донливи, К. Кизи, К. Воннегут, Д. Хеллер і т.п.), французький «новий роман» (А. Роб-Грийе, Н. Саррот, М. Бютор, К. Симон і т.п.), «театр абсурду» (Е. Йонеско, С. Беккет, Ж. Жене, Ф. Аррабаль і т.п.). До найвизначніших письменників-постмодернистам належать англійці Джон Фаулз («Колекціонер», «Жінка французького лейтенанта»), Джулиан Барнз («Історія миру в дев'яти з половиною розділах») і Питер Акройд («Мільтон в Америці»), німець Патрик Зюскинд («Парфумер»), австрієць Карл Рансмайр («Останній мир»), італійці Итало Кальвино («Неспішність»)і Умберто /до («Ім'я троянди», «Маятник Фуко»), американці Томас Пинчон («Ентропія», «Продається № 49») і Володимир Набоков (англомовні романи «Блідий вогонь» і т.п.), аргентинці Хорхе Луїс Борхес (новели й есе) і Хулио Кортасар («Гра в класики»).

Все для школы: темы сочинений, разработки уроков. Изложения и пересказы сюжетов. Конспекты уроков и поурочное планирование. Сценарии, диктанты и контрольные для проведения уроков.

Учебные пособия и тематические ссылки для школьников, студентов и всех, занимающихся самообразованием

Сайт адресован учащимся, учителям, абитуриентам, студентам педвузов. Справочник школьника охватывает все аспекты школьной программы.