Реклама

Объявления

Розкольників – герой роману Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання»

Розкольників - характеристика персонажа

РОЗКОЛЬНИКІВ - герой роману Ф. М.Достоєвського "Злочин і покарання» ( 1865-1866). Образ Р. у загальнокультурній свідомості виступає як сугубо ідеологічний, загальний і емблематичний, виявляючись у ряді так званих світових художніх образів, таких, як Дон Кихот, Дон Жуан, Гамлет, Фауст. Звідси виникає проблема прототипів, оскільки образ Р. рівною мірою несе конкретно^-соціальний (прив'язаний до відомої історичної епохи) і разом з тим позачасової, загальнолюдський зміст, в остаточному підсумку прагнучи до архетипичности, надіндивідуальне, універсальної етичної значимості. Отже, прототипи образа Р. можна поділити на реальним, почерпнутим Достоєвським переважно з карної газетної хроніки, історичні й літературні. У двох останніх пріоритетним принципом художнього відбору стають для Достоєвського не зовнішні риси історичної особистості або персонажа, а спосіб мислення, що домінує ідея.

Реальний прототип образа Р. - прикажчик Гарасим Чистов, розкольник 27 років, що вбив сокирою в січні 1865 р. у Москві двох бабів (куховарку й пралю) з метою пограбування їхньої господарки, міщанки Дубровиной. Із залізної скрині були викрадені гроші, срібні й золоті речі. Убиті були знайдені в різних кімнатах у калюжах крові (газета "Голос» 1865, 7-13 вересня). Інший прототип - А. Т.Неофітів, московський професор загальної історії, родич по материнській лінії тітки Достоєвського купчихи А. Ф.Куманиной і поряд з Достоєвським один з її спадкоємців. Неофітів проходив у справі підроблювачів квитків 5%-ного внутрішньої позики (порівн. мотив миттєвого збагачення у свідомості Р.). Третій прототип - французький злочинець Пьер Франсуа Ласенер, для якого вбити людини бути те ж, що "випити склянку вина»; виправдуючи свої злочини, Ласенер писав вірші й мемуари, доводячи в них, начебто він "жертва суспільства», месник, борець із суспільною несправедливістю в ім'я революційної ідеї, нібито підказаної йому соціалістами-утопістами (виклад процесу Ласенера 1830-х років на сторінках журналу Достоєвського "Час», 1861, №2).

Історичні прототипи: Наполеон Бонапарт, Магомет. Указуючи на історичних корінь образа Р., потрібно внести істотний коректив: мова йде скоріше про "прототипи образів ідей» (М. М.Бахтин) цих особистостей, ніж про їх самих, причому ідеї ці трансформуються в суспільній і індивідуальній свідомості відповідно до характерних особливостей епохи Достоєвського. У березні 1865 р. виходить книга французького імператора Наполеона III "Життя Юлія Цезаря», де відстоюється право "сильної особистості» порушувати будь-які моральні норми, обов'язкові для звичайних людей, "не зупиняючись і перед кров'ю». Книга викликала запеклу полеміку в російському суспільстві й послужила ідейним джерелом теорії Р. (Ф. Евнин). "Наполеонівські» риси образа Р. безсумнівно несуть сліди впливу образа Наполеона в інтерпретації А. С.Пушкіна (суперечлива суміш трагічної величі, справжньої великодушності й безмірного егоїзму, що приводить до фатальних наслідків і краху,- вірша "Наполеон», "Герой), як, втім, і відбиток епігонського "наполеонизма» у Росії ("Ми все дивимося в Наполеони» - "Євгеній Онєгін»). Порівн. слова Р., що потай сближали себе з Наполеоном: "Страждання й біль завжди обов'язкові для широкої свідомості й глибокого серця. Істинно великі люди, мені здається, повинні відчувати на світі великий смуток». Порівн. також провоцирующе-іронічна відповідь Порфирія Петровича: "Хто ж у нас на Русі себе Наполеоном тепер не вважає?» Репліка Заметова теж пародіює повальне захоплення "наполеонизмом», що стало вульгарним "загальним місцем»: "Уж не чи Наполеон який майбутній нашу Алену Іванівну минулого тижня сокирою укокошил?» У тім же ключі, що й Достоєвський, "наполеонівську» тему вирішував Л. Н.Толстой ("наполеонівські» амбіції Андрія Болконского й Пьера Безухова і їхнє повне розчарування в "наполеонизме»). Достоєвський, безумовно, ураховував, крім того, комічний аспект образа Наполеона, відбитий у Н. В.Гоголя (Чичиков у профіль - майже Наполеон). Ідея "надлюдини», нарешті, розроблялася в книзі М. Штирнера "Єдиний і його власність», що була в бібліотеці Петра-Шевского (В. Семевский) і послужила ще одним джерелом теорії Р., тому що стаття його, що розбирається Порфирієм Петровичем, написана "із приводу однієї книги»: це може бути книга Штирнера (В. Кирпотин), Наполеона III (Ф. Евнин) або трактат Т. де Квинси "Убивство як одне з образотворчих мистецтв» (А. Алексєєв).

Подібно тому як Магомет у печері Хира випробовував борошна народження нової віри, Р. виношує " ідею-пристрасть» (по вираженню поручика Пороху, Р.- "аскет, чернець, пустельник»), уважає себе пророком і провісником "нового слова». Закон Магомета, по думці Р., закон сили: Магомета Р. представляє із шаблею, він палить із батареї ("дме в правого й винуватого»). Вираження Магомета про челове ке як "тремтячої тварини» стає лейтмотивом роману й своєрідним терміном теорії Р., що поделили людей на "звичайних» і "незвичайних»: " чиТварина я тремтяча або право маю? < ...> Велить Аллах, і корися, "тремтяча» тварина!» (Порівн.: "И прийшов я із прапором від вашого добродії. Побійтеся ж Аллаха й коріться мені»,- Кор., 2,44,50). Порівн. також "Наслідування Корану» А. С.Пушкіна: "Люби сиріт, і мій Коран // Тремтячої тварини проповідуй» (В. Борисова). Для Достоєвського Христос і Магомет - антиподи, а Р. відпав від Бога, про що говорить Соня Мармеладова: "Від Бога ви відійшли, і вас Бог уразив, дияволові зрадив!»

Літературні прототипи: біблійний Іов (В. етов). Точно Іов, Р. у стані кризи вирішує "останні» питання, бунтує проти несправедливого мироустройства, як і у випадку з Іовом, Бог у фіналі приходить до Р.; байроновские герої-бунтарі (Корсар, Лара, Манфред)’, Жан Сбогар, герой однойменного роману Ш. Нодье, шляхетний розбійник і індивідуаліст; Ускок (Ж. Санд), пірат, що приобретли багатство й славу ціною злочину; Растинъяк О. Бальзака; Жюльен Сорепь Стендаля; Медард Гофмана ("Еліксири сатани»); Фауст; Гамлет; Франц і Карл Моор (Ф. Шиллер. "Розбійники»). З образом останнього особливо тісно зв'язана етична проблематика роману: Карл Моор і Р. так само заганяють себе в моральний тупик. "Карл Моор,- пише Г. Гегель,- потерпілий від існуючого ладу, < ...> виходить за межі кола законності. Зломивши його окови, що стискували, він створює зовсім новий історичний стан і проголошує себе восстановителем правди, самозваним суддею, що карає неправду, < ...> але ця приватна помста виявляється дрібної, випадкової - при незначності засобів, якими він розташовує,- і приводить тільки до нових злочинів».

З пушкінським Германном ("Пікова дама») Р. ріднить сюжетна ситуація: двобій прагнучі розбагатіти бідняка Германна й графині, Р. і старухи-процентщици. Германн морально вбиває Лизавету Іванівну, Р. убиває Лизавету Іванівну реально (А. Бем). З Борисом Годуновим і Сальери Р. зближають похмурі сумніви й моральні роздирання після злочину; бунт Р. нагадує бунт Євгенія з "Мідного вершника», осмелившегося вступити в протиборство з державним монолітом - холодним і ворожим людині Петербургом. Мотив крайнього індивідуалізму зв'язує Р. з лермонтовскими Вадимом, Демоном, Печориним (з останнім ще й мотив морального експериментування), а також з гоголівським Чартковим ("Портрет»). У контексті творчості самого Достоєвського Р. продовжує черзі героїв-теоретиків (слідом за "підпільним героєм» "Записок з підпілля»), випереджаючи образи Ставрогина, Версилова, Івана Карамазова. У той же час»Шв. присутні симпатичні риси "мрійників» ранньої творчості Достоєвського, суть яких - чутливість, состра - 339 дание ближньому й готовність прийти на допомогу (Ординов з повісті "Господарка», мрійник з "Бєлих ночей»).

Страницы: 1 2 3

Все для школы: темы сочинений, разработки уроков. Изложения и пересказы сюжетов. Конспекты уроков и поурочное планирование. Сценарии, диктанты и контрольные для проведения уроков.

Учебные пособия и тематические ссылки для школьников, студентов и всех, занимающихся самообразованием

Сайт адресован учащимся, учителям, абитуриентам, студентам педвузов. Справочник школьника охватывает все аспекты школьной программы.