Реклама

Объявления

Театр і тема Великої Вітчизняної війни на сценах

Напередодні Великої Вітчизняної війни на сценах столичних театрів ще йшли багато хто із кращих спектаклів 1920 - 1930-х років. Скорила театральну Москву чудова серія нових прочитань шекспірівських "Отелло", "Ромео й Джульетта", "Король Лір", "Багато шуму з нічого". Пізніше стало ясно, що через брак гідних радянських п'єс звертання до Шекспіра давало вихід акумульованої в попередні плідні роки могутньої творчої енергії. Новаторські експерименти першого післяреволюційного десятиліття забезпечили російському театру великий запас міцності.

Однак адміністративний розгул відчувався скрізь і у всім. Почалася смуга злиття театральних колективів за принципом примусового з'єднання непоєднуваного: Камерного театру А. Таїрова з Реалістичним театром Н. Охлопкова, студії Р. Симонова із Трамом. Таке злиття приводило до двох взаємозалежних негативних наслідків: художня самобутність тої або іншої театральної школи оголошувалася не мала ніякого значення й ліквідувалося чудове стильове й жанрове різноманіття російського театру.

Велика Вітчизняна війна з її консолідацією національних сил повернула театру правду трагічних конфліктів. Театр разом з усією країною виявився на фронті. Чотири фронтових театри ВТО, фронтові бригади, загибель акторів, що потрапили в оточення, героїка виступів у блокадному Ленінграді, шлях від Москви до Берліна - пр всім це чимало сказано й написано дослідниками, істориками драматургії й театру. "Але от який урок я виніс із роботи у фронтовому театрі, - згадує один з найвідоміших нині театральних режисерів А. А. Гончарів, - мистецтво впливає на глядача не прямо, а опосередковано. Більше надихали солдат, викликали в них найсильніший емоційний відгук не п'єси, безпосередньо присвячені війні, а класика".

Однак радянська драматургія не могла не відгукнутися на військові події. Сцени театрів всієї країни обійшли три самі яскраві п'єси того років: "Фронт" (1942) А. Корнейчука, "Російські люди" (1942) К.Симонова й "Навала" (1942) Л.Леонова.

Характерно, що, зберігаючи у своїй основі строгу жанрову визначеність, драматургія військового років разом з тим випробовувала значний вплив різних художніх форм, збагачувалася елементами інших пологів і видів літератури. У кращих драматургічних добутках актуальність і публицистичность з'єднувалися з ліризмом, епічні риси - із психологізмом, побутові буденні картини - з високою трагедійністю. Ведучим же в них незмінно виступав героїчний початок, що цементує всі інші елементи драми.

П'єса А. Корнейчука "Фронт", написана у відверто публіцистичній манері, відрізнялася плакатною прямотою суджень. Ця драма (рідкий випадок) була опублікована в газеті "Правда" восени 1942 р. Добуток А. Корнейчука виявляло собою приклад оперативного відгуку на актуальні проблеми воєнно-стратегічного характеру. Пафос п'єси складався в суворому викритті тих воєначальників, які не розуміли особливого характеру Великої Вітчизняної війни, не хотіли вчитися воювати по-новому, зупинялися на полпути в здійсненні бойових операцій. У п'єсі Корнейчука звучав наполегливий заклик усіляко опановувати передовою військовою думкою, ураховувати досвід сучасного ведення війни.

Актуальність "Фронту" полягала в тім, що в добутку головне місце було приділено зіткненню двох типів військового керівництва, двох діаметрально протилежних підходів до виконання своїх обов'язків. Командуючий фронтом генерал Горлов, що втратив почуття нового, осліпленими своїми колишніми заслугами часів громадянської війни, став прямим винуватцем безглуздих жертв на фронті. На противагу Горлову молодий генерал Огнев, командуючий однієї з армій того ж фронту, показаний у п'єсі як діяльний талановитий командир, що активно відстоює необхідність нових методів і способів ведення війни, що бореться з рутиною й консерватизмом.

Драма К.Симонова "Росіяни люди" виділялася насамперед увагою до внутрішнього миру героїв, моральним джерелам поводження людей на війні, національно-патріотичною темою. У цілому події й люди зображувалися автором буденно, строго й навіть скупо. Виходячи зі свого задуму - розкрити героїчну суть звичайного, що проявляється в критичних обставинах, - Симонов не уник деякої обмеженості й заданості в зображенні характерів героїв, що, втім, було загальною властивістю драматургії військового років. Особливо позначилося це в окресленні морального вигляду головного героя п'єси - комбата Сафонова. У ньому незрозумілим образом уживаются мрійність, м'якість із непохитною волею, романтичність - з діловитістю, любов - із запеклістю стосовно ворога. Так, він завзято, втретє, посилає на небезпечне бойове завдання, по суті на неминучу загибель, Валю, що начебто б щиро й глибоко любить. Втім, у кращих епізодах, виконаних справжнього ліризму, п'єса зближається з відомими добутками прози й поезії того років, із прекрасними віршами самого К. Симонова.

П'єса Л. Леонова "Навала" з'явилася, бути може, самим значним драматургічним добутком періоду Великої Вітчизняної війни. Більш тонко й точно, чим інші автори, Леонов використовує засоби психологічного аналізу поводження своїх героїв у трагічних обставинах фашистської окупації. Є в п'єсі й характери цілком прямолінійні, позитивні, однобарвисті - це командир партизанського загону Колісників, старі Талановы. Але основна увага драматурга займають все-таки не вони. Найцікавіша тут доля головного героя - Федора Таланова, що пройшло в умовах війни складний шлях до подвигу. Спочатку герой виглядає озлобленим, над ним тяжіє вантаж минулої провини, але поступово він переборює недовіру до людей. У трагічних обставинах його духовне дорослішання стрімко прискорюється, герой знаходить віру в людей і у свою Батьківщину.

Конфронтуючим радянським людям вороги - гітлерівські офіцери і їхні добровільні служники з "колишніх росіян" - змальовані досить схематично, гостро сатирично. Іншого, зрозуміло, і не можна було жадати від драматурга, що працював над п'єсою, по суті, на самому початку війни. Тому колишній купець Фавнин, що став при фашистах бургомістром міста, син околодочного наглядача Кокорывкин, комендант міста Виббель, гестаповець Впурре й ним подібні повинні були викликати й викликали презирство й ненависть у серцях глядачів. Жагучий заклик до відплати був важливою, невід'ємною частиною літератури воєнного часу.

Створення образа колективного героя, збірного портрета воюючого народу теж було вимогою до авторів п'єс про війну. Завдання цю намагалися вирішити багато драматургів, у тому числі Ю. Чепурин ("Сталинградцы", 1943), А. Крон ("Офіцер флоту", 1943), Б. Лавреньов ("За ті, хто в море!", 1945). Безумовно, ці добутки не претендували на художню досконалість і серйозне, філософське осмислення подій; драматурги, кожний у силу своїх можливостей, виконували свій борг разом з народом, що воював.

Після переможно завершеної війни, після всіх жестокостей, страждань, позбавлень, втрат військового років глядачі шукали в театрі насамперед відпочинку від військової трагедії, від післявоєнних тягот побуту й буття, чекали свята. І театр у міру сил і можливостей намагався не обдурити зрительских очікувань. Так з'явилися знамениті московські спектаклі першого післявоєнного років, що мали оглушливий успіх у публіки, - "Учитель танців" Лoпe де Вега в постановці И. Канцеля й "Мадемуазель Нитуш" Эрве режисера Р. Симонова. По сценах столиці, а незабаром і всієї країни заблискали бутафорські шпаги й замигтіли ошатні плащі, "крилаті герої чудових авантюр". Радянська драматургія швидко реабілітувала жанр водевілю й веселой комедії

Все для школы: темы сочинений, разработки уроков. Изложения и пересказы сюжетов. Конспекты уроков и поурочное планирование. Сценарии, диктанты и контрольные для проведения уроков.

Учебные пособия и тематические ссылки для школьников, студентов и всех, занимающихся самообразованием

Сайт адресован учащимся, учителям, абитуриентам, студентам педвузов. Справочник школьника охватывает все аспекты школьной программы.