Реклама

Объявления

Визначення природи мови

На самому початку своєї роботи «Про розходження будови людських мов і його впливі на духовний розвиток людського роду» В. Гумбольдт пише із цього приводу: «Поділ людського роду на народи й племена й розходження їхніх мов і діалектів взаємозалежні, але перебувають також залежно від третього явища більше високого порядку - відтворення людської духовної сили в усі більше нові й часто більше вищих формах... Це неоднакове за формою й ступенем прояв людської духовної сили, що відбувається протягом тисячоріч по всій земній кулі, є вища мета всякого духовного процесу й кінцева ідея, до якого повинна прагнути всесвітня історія».

Зовсім очевидно, що при такому розумінні зв'язку мови й народу, коли сполучним і керівним початком виявляється «людська духовна сила», сам цей зв'язок, так само як і розуміння таких категорій, як мова й народ, здобуває зовсім особливе й глибоко ідеалістичне значення, що різко відрізняється від того, яке цього зв'язку надається в радянській науці

Отже, усяке визначення мови необхідно розглядати в загальній системі лінгвістичного світогляду й співвідносити його з відповідним розумінням інших категорій, що перебувають у зв'язку з мовою. Мовлення Повинна йти не про уривчастий і не зв'язаних один з одним тезах, а про цілісну концепцію, що опирається на певні філософські позиції

Побудова філософії мови, що задовольняє описаним вимогам, не можна поки вважати закінченим. У цій області має бути ще багато чого зробити. Що стосується, зокрема, визначення природи мови, те й отут, перш ніж дати по можливості вичерпна відповідь на споконвічне питання - що таке мова - також має бути ще більша робота. У цій роботі методологічні положення, що випливають із філософії діалектичного матеріалізму, є вихідними для широкого й складного дослідження, що повинне зв'язати їх з вивченням конкретного язикового матеріалу й включити в контекст цілісної системи лінгвістичного світогляду

Цю величезну й надзвичайно відповідальну роботу необхідно, мабуть, починати з вивчення й критичного розгляду тих визначень природи мови, які дає нам сучасне мовознавство. Присвячуючи подальший виклад цьому питанню, ми в першу чергу розберемо теорію знакової природи мови. Ця теорія от уже кілька десятиліть коштує в центрі уваги закордонної науки про мову. Вона трактується в роботах найбільших мовознавців всіляких шкіл (Ф. де Соссюр, Ш. Балли, А. Мейє, е. Беневист, Л. Вайсгербер, В. Порциг і ін.) і має величезну літературу. Вона вже давно вийшла за межі однієї, хоча й самій істотній проблемі - проблеми природи мови. У тісному зв'язку з нею перебуває визначення методологічних принципів вивчення мови й напрямку цього вивчення; вона безпосередньо відбивається й у робочих методах лінгвістичного дослідження. Це, таким чином, не тільки відвернена теоретична проблема. Це цілісний лінгвістичний світогляд

Це теорія, що має велике практичне значення, тому що до неї звернені всі самі істотні питання сучасної семасіології, лексикології, порівняльно-історичного методу й навіть такі утилітарні аспекти вивчення мови, як принципи машинного перекладу

Питання про знаковий характер мови має дуже давню історію й зустрічається вже у вчених глибокої стародавності, що задавалися питанням про сутність мови. Так, в Аристотеля ми виявляємо наступне висловлення: «Язикові вираження суть знаки для щиросердечних вражень, а лист - знак перших. Так само як лист не однаково у всіх, так не однаковий і мова. Але враження душі, з якими у своїх джерелах співвідносяться ці знаки, для всіх однакові; також і речі, враження від яких представляє їхнє відображення, теж для всіх однакові» (Peri hermeneias). Викладений з такою лапідарністю теза Аристотеля лежав в основі теорій XVI-XVIII вв., що встановлюють для всіх мов єдиний логічний зміст при різних формах його позначення

Поняття знаковості досить широко використовується й у роботах лінгвістів, що закладала основи порівняльно-історичного мовознавства. Однак як уживання самого терміна «знак» (або «символ»), так і його розуміння дуже широко варіюється в різних мовознавців. Наприклад, В. Гумбольдт, характеризуючи слова як знаки предметів відповідно до загальних положень своєї філософії мови, указують: «Люди розуміють один одного не тому, що вони засвоїли знаки предметів, і не тому, що під знаками домовлено розуміти точно ті самі поняття, а тому, що вони (знаки) являють собою ті самі ланки в ланцюзі почуттєвих сприйнятті людей і у внутрішньому механізмі оформлення понять; при їх називании зачіпаються ті ж самі струни духовного інструмента, у результаті чого в кожній людині виникають відповідні, але не ті самі поняття».

Але вже А. А. Потебня, що у ряді істотних теоретичних положень зближається з В. Гумбольдтом, у розумінні язикового знака пропонує свою точку зору, багато в чому пов'язану із установленням у лінгвістиці психологічного тлумачення категорій мови й на розуміння, що оказавшую надалі велике русской, цієї проблеми в російській лінгвістичній літературі. А. А. Потебня насамперед відзначає, що «у слові (теж) відбувається акт пізнання. Воно значить щось, тобто, крім значення, повинне мати й знак». Потім він пояснює: «Звук у слові не є знак, а лише оболонка, або форма знака; це, так сказати, знак знака, так що в слові не два елементи, як можна укласти з вищенаведеного визначення слова як єдності звуку й значення, а три».

Надалі викладі А. А. Потебня вносить нові уточнення у своє розуміння язикового знака. Знак, пише він, «є загальне між двома порівнюваними складними уявними одиницями, або підстава порівняння, tertium comparationis у слові». І далі: «Знак у слові є необхідна заміна відповідного образа або поняття; він є представник того або іншого в поточних справах думки, а тому називається поданням».

Школа Ф. Ф. Фортунатова при визначенні характеру язикового знака більший упор робить на зовнішню язикову форму мови, зберігаючи, однак, подання як важливий елемент в утворенні язикової одиниці. Сам Ф. Ф. Фортунатов говорить об цьому наступне: «Мова, як ми знаємо, існує головним чином у процесі мислення й у нашім мовленні, як у вираженні думки, а крім того, наша мовлення містить у собі також і вираження відчувань. Мова представляє тому сукупність знаків головним чином для думки й для вираження думки в мовленні, а крім того, у мові існують також і знаки для вираження відчувань. Розглядаючи природу значень у мові, я зупинюся спершу на знаках мови в процесі мислення, але ж ясно, що слова для нашого мислення є відомими знаками, тому що, уявляючи собі в процесі думки ті або інші слова, отже, ті або інші окремі звуки мовлення або звукові комплекси, що є в даній мові словами, ми думаємо при цьому не про дані звуки мовлення, але про іншому, за допомогою подань звуків мовлення, як подань знаків для думки».

Мабуть, більше стисло й чітко викладає думки свого вчителя В. К. Поржезинский, визначаючи мову в такий спосіб: «Мовою в найбільш загальному значенні цього терміна ми називаємо сукупність таких знаків наших думок і почуттів, які доступні зовнішньому сприйняттю і які ми можемо виявляти, відтворювати по нашій волі». Але властиво знаком і в цьому випадку є не сама звукова сторона слова, а подання про неї: «...подання звукової сторони слова є для нас символом, знаком нашого мислення, замість подання того предмета або явища нашого досвіду, що залишається в цей момент невідтвореним».

У представника казанської школи російського мовознавства В. А. Богородицкого спостерігається прагнення підійти до розгляду природи язикового знака трохи з іншої сторони. Відзначаючи, що «мова є засіб обміну думок», що разом з тим він «є й знаряддям думки», а також «показником успіхів діяльності, що класифікує, розуму», В. А. Богородицкий пише: «При цьому обміні слова нашого мовлення є символами або знаками для вираження понять і думок». Нижче він уточнює: «Таким чином, слова, будучи знаками або символами предметів і явищ, як би заміщають ці останні, причому називаний предмет або явище може бути під час мовлення в наявності, а може й отсутствовать, відтворюючись спогадом або уявою».

Як виявляється з наведених висловлень, природа слів одержувала двояке тлумачення й могла розумітися як явище двоїстого або навіть потрійного характеру. Остання точка зору переважала, підкреслюючи складність відносин, що існують між звуковою стороною слова і його значенням. Але незалежно від того, чи є «позначуване» реальним предметом або ж психічним поданням про нього, відношення його з «обозначающим» (тобто знаком) не міняється

Страницы: 1 2

Все для школы: темы сочинений, разработки уроков. Изложения и пересказы сюжетов. Конспекты уроков и поурочное планирование. Сценарии, диктанты и контрольные для проведения уроков.

Учебные пособия и тематические ссылки для школьников, студентов и всех, занимающихся самообразованием

Сайт адресован учащимся, учителям, абитуриентам, студентам педвузов. Справочник школьника охватывает все аспекты школьной программы.