Колекція творів: "Як прекрасні земля й на ній людина!» (по ліриці С. А. Єсеніна)
Земля... Тепле, зелене слово, що пахне свежеско-шенним сіном, парним молоком, медяним ароматом цвітучих вишень, ласкавими материнськими ладоня-ми. Що може бути прекрасніше для людини й доро-же! Корінь його йдуть у землю, і сам він - син землі, він - часточка її серця. Земля виховує в ньому челове-ка, учить жити, любити, боротися, мріяти, садити й ви-ращивать, пускати коріння й піклуватися про паростки нового життя. Земля виховує в ньому почуття прекрасного. Її невидимі нитки прив'язують людини до рідного будинку, до яблуні, що схилилася до розкритого вікна, до пес-не солов'я, до червоного заходу, бузковому вечору
Саме рязанська природа виховала чуйного, від-зивчивого, доброго, прекрасного у своїй простоті поета С. Єсеніна. Картини рідного краю відбиті в нього незабутньої чарівної поезії
Поет не тільки захоплюється красою природи, але й бачить у ній одушевлена істота. У його свідомості мир наповнюється новими живими, мовцями, двига-ющимися, що почувають образами: солома "неясно охає, звисаючи з губ корів, що кивають,», "по ставку лебедем червоним плаває тихий захід», "весна - мандрівниця із ціпком у постолах берестяних».
Ніщо не може зрівнятися з картинами природи рідної сторони, відбитими в душі кожного віку-чола-століття. Перебуваючи вдалині від батьківщини, поет хоче розповісти улюбленій жінці про чарівну красу рязанський раз-долий, що колись наповнили його життя яскравими впечат-лениями. Напевно, почуття туги за будинком і гордістю за рідний край звучить у рядках вірша "Шагане ти моя, Шагане...»
...Я готовий розповісти тобі поле,
Про хвилясте жито при місяці...
Як би не був гарний Шираз,
Він не краще рязанських роздоль...
У вірші "Не бродити, не м'яти в кущах баг-ряних» перед нами з'являється образ колись коханої дівчини ("Отоснилась ти мені назавжди).
Із червоним соком ягоди на шкірі,
Ніжна, гарна, була
На захід ти рожевий схожа,
И, як сніг, промениста й світла
Деталі її портрета підкреслюються, підфарбовують-ся образами природи, надають їй особливе зачарування й принадність
Щиросердечні переживання людини у віршах поета нерозривно пов'язані зі змінами вприроде.
Відговорив гай золота
Березовою, веселою мовою
Осінь - у природі, осінь - у душі поета. Невесело роняє осінь золото листів - смуток долає поета, його душу переповняється спогадами про минуле: "Я повний дум про юність веселої». Дитинство здається йому "країною березового ситцю». Він пише в стихотворе-нии "Не жалую, не кличу, не плачу»:
Життя моя? Иль ти приснилася мені?
Немов я весняної гучної ранью
Проскакав на рожевому коні
Все-таки "втрачена свіжість, буйство очей і полово-дье почуттів» не залишає глибокої рани в душі поета. Він розуміє, що людина - частка природи, вона чув-ствует себе таким, і оскільки все живе підкоряється природним законам, те й він - не виключення
Всі ми, всі ми в цьому світі тлінні,
Тихо ллється із кленів листів мідь...
Будь же ти вовек благословенне,
Що прийшло процвесть і вмерти
Вірша С. Єсеніна зробили на мене глубо-яке враження. Його незвичайні порівняння, трогатель-ние рядка дивують своєї завершенностью, пленя-ют, змушують захоплюватися. Те, що, здавалося, ніколи не залучило б уваги своєю буденністю, у по-езии С. Єсеніна здобуває нові, свіжі форми