"Якщо сьогодні втримувати курс на Америку,- писав Єсенін,- те я готовий тоді віддати перевагу нашому сірому небу й нашому пейзажу: хата, небагато уросла в землю, прясло, із прясла стирча величезна жердина, удалечині махає хвостом на вітрі худа лошаденка. Це не те що хмарочоси:"
У своїх спогадах про поета його сучасники неодноразово відзначали, що він з особливим преклонінням ставився до всього росіянина, пишався, що він російський поет, та й сам Єсенін писав:
: люблю тебе, батьківщина лагідна!
А за що -розгадати не можу
Весела твоя радість коротка
З голосною піснею навесні на лузі
У кожного поета своє неповторне малолітство й отроцтво. У Єсеніна було щось головне: саміт з батьківщиною -з рідною землею, рідним небом, з рідною російською природою, росіянці народною піснею, казкою й разом з тим з російським народним болем, народною тривогою:
Потонула деревенька у вибоїнах,
Заслонили избенки лісу
Тільки видно, на купинах і западинах;
Як синіють навкруги небеса
Це написано дев'ятнадцятирічним Єсеніним. І зовсім іншої в тої ж "Русі"бачиться молодому поетові його "батьківщина лагідна"у час найтяжких випробувань, що обрушилися на неї, які віднесуть мільйони життів мирних російських орачів:
Гримнув грім, чашка неба розколота:
Захиталися лампадки небес
Повестили під вікнами соцькі
Ополченцям крокувати на війну
Загыгыкали баби слобідські,
Плач прорізав навкруги тишу
Любов до Батьківщини млоїла, мучила чуйну душу поета. Вона надихала й харчувала його музу. Куди б поета не закидала доля, де б він не був, знову й знову згадує він рідне село, батьківський "низький житло із блакитними ставнями"і неосяжний простір рідних рязанських роздоль:
Бачу сад у блакитних накрапах,
Тихо серпень приліг до тину
Тримають липи в зелених лабетах
Пташиний гомін і щебетню.
"Поет дійсності"всі определеннее переглядає в ранніх віршах Єсеніна, особливо таких, як "Чорна, що потім пропахнула вити!..", "Русь", "У тім краї, де жовта кропива:", "Гой ти, Русь, моя рідна:"і ін. Есенинская лірика при всьому її глибокій індивідуальній своєрідності йде своїми поетичними коріннями в ту реальну реальність, що оточувала й хвилювала поета в житті:
Чорна, що потім пропахнула вити!
Як мені тебе не пестити, не любити?
Оловом світиться лужная голота:
Смутна пісня, ти -російський біль
"Як безглузда все наше життя,- зі смутком зауважує Єсенін в одному з листів 1913 року. -вона перекручує нас із колиски. Стогони й плач заглушають нашу радість. Радість там, де в порога не чутні стогони".
Особливо гіркі й тривожно-сумні есенинские вірші про споконвічне селянське лихо - недороді й посусі:
Заглушила посуха засевки,
Сохне жито, і не сходять овсы.
На молебень із корогвами дівки
Потяглися в комлях смуги
На реальність свого часу, на навколишній його мир природи й особливо на долю Русі селянської Єсенін як поет уже в кращих своїх ранніх віршах багато в чому глянув з палючу душу проникливою любов'ю до Батьківщини й вірою вчеловека.
Гой ти, Русь, моя рідна
Хати - у ризах образа:
Не видать кінця й краю -
Тільки синь ссе очі
Щирі вірші про Батьківщину сучасні. Наступає година суворих випробувань для Батьківщини, і знову спалахують яскравим світлом і наповнюються живим патріотичним подихом "свіжі, чисті, голосисті", "дивно серцеві"вірші Сергія Єсеніна:
Але й тоді,
Коли у всій планеті,
Проспіває ворожнеча племен,
Зникне неправда й смуток,-
Я буду оспівувати
Всією істотою в поеті
Шосту частину зеши
З назвою коротким "Русь".
У роки Великої Вітчизняної війни ці вірші були опорою й підтримкою нашого народу
Росія Єсеніна - це "країна березового ситцю", це "мила лагідна Русь". У роки крутих поворотів, значних історичних подій, революційних перетворень доля Батьківщини, її майбутнє тривожили Єсеніна, терзали його розум і серце:
Росія! Серцю милий край!
Душу стискується від болю
Уж скільки років не чує поле
Петушье пенье, песий гавкіт:
Країну рідну в край із краю
Междуусобный рве розбрат
Так, Єсенін сказав ceqe велике слово про свій час, про свою Батьківщину. Син Русі селянської в епоху пролетарської революції повертає свій погляд до Росії радянської:
Я бачу всі
/>
І ясно розумію,
Що ера нова -
Не фунт ізюму вам:
Приймаючи розумом шлях перебудови російського села, поет почував серцем, що перебороти його Русі селянської буде неблизько не так легко й просто, як многим здавалося.
Звідси тривожні, часом болісні роздуми Єсеніна про майбутнє селянської Русі:
Польова Росія! Досить
Волочитися сохою по полях!
Убогість твою бачити мені боляче:
Я не знаю, що буде із мною:
Може, у нове життя не годжуся:
Ця правда почуттів нам особливо шлях. Лірика Єсеніна - це особливий мир, це дивна країна образів і почуттів. Але головне в ній - це любов до Батьківщини, до Людини:
Я думаю:
Як прекрасна
Земля
И на ній людина