У п'єсі «На дні» Горький показує людей зломлених життям, відкинутих суспільством. П'єса «На дні» - це добуток, що позбавлений дії, у ньому немає зав'язки, основного конфлікту й розв'язки. Це як би набір одкровень різних людей, тих, що зібралися в нічліжці. Герої, їхній внутрішній мир розкриваються не із учинків, а з розмов. Кожний герой несе якусь свою філософію, свою ідею.
Спробуємо розібратися, яку ж філософію несуть у собі герої п'єси «На дні». Перше, що впадає в око, - це брутальність у розмовах героїв. Люди начебто озвіріли, вони вже не можуть говорити нормальним живим тоном. Навіть Кліщ не може сказати ласкавого слова вмираючій дружині («занила»).
Уважається, що головне слово в п'єсі - «правда». Це слово лейтмотивом проходить через всю п'єсу. Але правда героїв неоднозначна. Вона перебуває як би у двох вимірах. З одного боку - правда їх буденного повсякденного життя, правда «дна», і з іншого боку - правда, що вони хотіли б бачити. Це правда «вигадана».
І із самого початку ми бачимо конфлікт цих двох правд.
«Діжа. Щоб я, - говорю, - вільна жінка, сама собі господарка, так кому-небудь у паспорт вписала, щоб я чоловікові в міцність себе віддала - немає! Так будъонхотъ принц американський, - не подумаю заміж за нього йти.
- Кліщ. Брешеш!
- Діжа.Чого-Про?
- Кліщ. Брешеш! Обвінчаєшся з Абрам-Який...
- Діжа. Козел ти рудий! Туди ж - брешеш! Так як ти смієш говорити мені таке зухвале слово?
- Кліщ. Велика бариня!.. А з Абрамкой ти обвінчаєшся... тільки того й чекаєш...
- Діжа. Звичайно! Якби... як же! Ти геть заїздив дружину-те до півсмерті...
- Кліщ. Мовчати, старий собака! Не твоя справа...
- Діжа. А-А! Не терпиш правди!»
Із цієї короткої сцени стає зрозумілої сутність конфлікту цих двох правд. Ніхто з героїв не хоче визнаватися собі у своєму незначному положенні, тобто в реальній правді.
Своєї кульмінації конфлікт реальної й вигаданої правди, що зав'язався із самого початку п'єси, досягає в третій дії в суперечці про правду Бубнова, Кліща й Луки. Кліщ оголює правду реальну.
- «Кліщ. Яка - правда! Де - правда? От - правда! Роботи немає... сили немає! От - правда! Пристановища... пристановища немає! Издыхать треба... от вона, правда! Диявол! На... на що мені вона - правда? Дай зітхнути... зітхнути дай! Чим я винуватий?.. За що мені - правду? Жити - диявол - жити не можна... от вона прав так!.. Говорите отут - правда! Ти, старий, утішаєш усіх... Я тобі скажу... ненавиджу я всіх! І цю правду... будь вона, окаянна, проклята! Зрозумів? Зрозумій! Будь вона проклята
- Конфлікт правди це конфлікт реального теперішнього й гіпотетичного майбутнього. Але реальне сьогодення протиставляється також і минулому, тобто герої хочуть повернути своє минуле
Адже в п'єсі ми не бачимо, якими шляхами вони прийшли в нічліжку. З діалогів персонажів ми представляємо, якими вони були раніше й що з ними стало. Звідси в п'єсі постійне звертання до минулого. Тема правди в п'єсі перегукується з темою віри. Носієм філософії віри є Лука. Для нього правда людини та, у яку він вірить.
- «Лука. Підемо, мила! нічого... не гнівайся! Я - знаю... Я - вірю! Твоя правда, а не ихняя... Коли ти віриш, була в тебе теперішня любов... значить - була вона! Була!»
Суть філософії Луки полягає в тім, що віра може замінити реальну правду, тому що віра допомагає піти людині від страшної реальності в мир прекрасних ілюзій. Таким чином, у п'єсі два філософських погляди взаємозалежні. Є таке висловлення Горького: «Правда - бог вільної людини». Але якщо говорити про героїв п'єси «На дні», те про їх не можна сказати, що вони вільні люди й що в них взагалі є якась правда. Ці люди не вільні, хоча вони й босяки. А для Горького герой - босяк, циган і тому подібний -герой вільний.
Але персонажі п'єси «На дні» не хочуть волі. Їм не потрібна ця правда «вільної людини». Багато хто вважали, що п'єса «На дні» - це «буревісник революції». У п'єсі немає жодного явного гасла, але в ній усе з початку й до кінця підводить до того, що в такому світі не можна жити. Мені здається, що цю п'єсу не можна однозначно трактувати.
У ній скоріше ставляться питання, чим даються відповіді.