Про нього не скажеш словами Твардовского: «От вірші, а все понятно, всі,російською мовою». Мова цього роману (у широкому змісті, не тільки лінгвістичному) дуже важкий для сучасного читача. Не розуміли ця мова й сучасники поета. Однак вони вірно вловили, що художній нерв «Євгенія Онєгіна», осередок творчих завдань, поставлених Пушкіним, пов'язані з формою оповідання або формою авторської присутності в тексті. Спочатку, після виходу окремого видання першого розділу, сучасники вирішили, що Пушкін наслідує байроновскому «Дон Жуану». Дійсно, оповідач «Євгенія Онєгіна» перескакує із предмета на предмет, говорить багато «необов'язкового» («світська балаканина»), і все це рясно приправлено жартами й іронією, так що зрозуміти думку автора неможливо, та й вигляд його виходить якимось несерйозним. Наприкінці першого розділу Пушкін пише:
Перечитав все це строго:
Протиріч дуже багато,
Але виправляти їх не хочу.
Визнання принципове, тому що тут сам автор позначив провідний принцип побудови свого роману у віршах. Цей принцип - протиріччя. Наприклад, 5 строфа 1 глави досить критично оцінює рівень освіченості Онєгіна, але потім іде перерахування «усього, що знав ще Євгеній», і в 8 строфі робиться висновок, що знав він не так вуж і мало. Але головне протиріччя всього роману, і особливо 1-й, ключової глави - співвідношення особистості Онєгіна й особистості оповідача. З одного боку, можна укласти, що Онєгін і Я роману близькі за духом, навіть друзі. Але строфа V рішуче повідомляє, що:
Завжди я радий помітити різницю
Між Онєгіним і мною...
Начебто нам вуж неможливо
Писати поеми про іншому,
Як тільки про себе самому. Звідки беруться ці протиріччя й чому автор їх допускає? Справа в тому, що протягом тексту роману значення займенників першої особи (я, мені, мною й т.п.) увесь час міняється. В одних випадках вони позначають автора-поета, що пише роман про Онєгіна й інших персонажів (згадаємо міркування про літературу, її історії, теорії й практиці творчості). В інших випадках Я позначає реальну людинуу, що паралельно написанню роману про Онєгіна живе своєю, «біографічною» життям Пушкіна, що тепер нам гарна відома, та й многим першим читачам була знайома. Такі, наприклад, три останні строфи першого розділу.
И нарешті, у ряді епізодів першого розділу Я позначає якогось вигаданого персонажа, безіменного знайомого Онєгіна по петербурзькому світлу
У результаті вийшов дуже складний текст, що сполучає в собі всі три мири,
причому переходи з одного миру в іншій відбуваються миттєво, у межах двох сусідніх рядків, без усякого попередження з боку «автора».
«Друзі Людмили й Руслана! З героєм мого роману...» - тут Я поет представляє героя свого нового утвору, «Онєгін, добрий мій приятель, народився на брегах Неви...» - перед нами Я - вигаданий безіменний персонаж, людина онегинского кола (навряд чи-пушкіна став би змішувати свою реальність поета й людини з вигаданою, ілюзорною «реальністю» романних персонажів). «Або блищали, мій читач...» - знову Я-Поет, що звертається до читача. - «Там ніколи гуляв і я: але шкідливий північ для мене» - пушкінська примітка, що натякає, що реальний «біографічний» людина перебуває зараз у південному посиланні
У результаті такої побудови романний текст увесь час міняється, об'єкти опису раз у раз обертаються різними сторонами, описуються з різних точок зору. Текст «Євгенія Онєгіна» містить у собі цілих три художніх мири, що лежать поруч, що часто переходять один в інший і проте ніде не смешивающихся.