Реклама

Объявления

Жанр і система образів у романі «Тихий Дон»

Народний роман. Якщо є такий жанр, то це жанр мого улюбленого «Тихого Дону». Дивний, зовсім не схожий ні на кого Шолохов і не менш дивний, зовсім унікальний роман. Тільки вони обоє схожі на донський степ - ковилову вольницю, по якій хвилі біжать майже завжди в одному напрямку й лише зрідка раптом завихряться на одному місці - виходить, два вітри зштовхнулися. Народний роман - це роман населений і перенаселений народом, що у ньому живе, любить і ненавидить, ходить, бігає, сміється й лається, весь обростив побутом і виживає всупереч усьому. Якщо це так, то «Тихий Дон» - народний роман

В «Тихому Доні» буття народу з'являється в найрізноманітніших проявах: мирна праця, сім'я, культурні традиції, вдачі й звичаї. При цьому М. Шолохов абсолютно не ідеалізує народ. Він показує й відсталість, і жорстокість донських козаків. Згадаємо розправу над бабкою Григорія. Чому гине юна туркеня? Тільки чи тому, що люди зв'язали з нею «небувалий відмінок худоби» («Прокоф'єва дружина ведьмачит!»)? На мій погляд, тут виявилося вороже відношення до всього, що суперечить їхнім власним почуттям і відносинам. Не давали спокою хуторянам «дивовижні вчинки» Прокофия, що «на руках носив дружину».

Через багато років це роздратування чужою несхожістю виявиться стосовно Григорія й Ксенії, які жили «не таячись». Однак М. Шолохов набагато докладніше говорить про ті духовні цінності, які в народі передаються з покоління впоколение.

У романі постійно підкреслюється працьовитість донських козаків, їхній зв'язок із землею, із сільською працею. Навіть у важкій братовбивчій війні не забувають вони про те, що є хліборобами: «Треба було орати й сіяти. Земля кликала, тягла до роботи». Рясно поливаючи потім донську землю, люди не просто забезпечують своє життя, але прикипають до цій не завжди добрій, але завжди рідній землі. Звідси радість і навіть святковість козачої праці: «Виходили на косовицю всім хутором відразу..., одягалися начебто на річне свято. Так повелося здавна». Організатором сімейної праці завжди виступає глава сім'ї. А жінка - негласна господарка в будинку. Звідси глибока духовна близькість молодих Мелехових саме з матір'ю, а не сотцом.

Але прийшов кінець виходам у поле: у мирне життя ввірвалася війна. Козаки, вірні славним традиціям предків, ідуть на фронт. Однак уже в першій книзі роману автор переконливо показує, що війна - «недобра справа». Це присутнє не тільки в тривожних роздумах головного героя, але й у масових сценах. Згадаємо епізод зіткнення двох загонів, у якому прославився козак Гачків. Шолохов не героизирует поводження що боролися: «Зштовхнулися на поле смерті люди..., у їхньому тваринному жаху, що осягнув, натикалися, збивалися, наносили сліпі удари..., роз'їхалися морально покалічені». Коли я читала роман, то звернула увагу на одну, як мені здається, цікаву деталь: описуючи бій, автор говорить про «» людей, щоозвіріли від страху, і «обеспамятевших від смертного жаху конях». Тварина й людина помінялися місцями. Такий підсумок цієї війни

Але спереду народ чекало найстрашніше випробування. Хвилі кривавого братовбивства набігли на Дон. І от уже знищують один одного в ненависті й злості вчорашні сусіди, друзі. Не замислюючись, Кошовий стріляє в діда Гришаку, а Митька Шулік вирізує сім'ю Кошових

Однак М. Шолохов упевнений у тім, що ніякі криваві сутички не зможуть відринути ті моральні принципи, які століттями складалися в народі. Пантелей Прокофьевич не пускає до себе в будинок брата Наталі, що убили малих хлопців Кошових. Ця ж думка про вічність моральних законів присутній і в народних сценах. Згадаємо главу XXIV третьої книги. Більшовики заарештовують козаків, оголошених ворогами радянської влади, а майно тих, хто пішов з білими, Штокман пропонує роздати біднякам. «Юрба покотилася до виходу, як розсипана дріб... Штокман намагався вмовити, щоб не розходилися, а Кошовий... шепнув Іванові Олексійовичу:

- Я говорив - не будуть брати».

Так, Михайло краще знає вдачі козаків, якщо впевнено в тім, що вони ніколи не візьмуть чужого. Ніколи? А якщо тут пригадати іншу сцену з іншої книги того ж Шолохова?

Масова колективізація. Робітник-Путиловец Давидов і сільські комуністи після висилки кулацких сімей роздають їхнє добро біднякам («Піднята цілина»). Але що відбулося із цими гордими козаками за кілька років «самої справедливойвласти»? Автор не жалує фарб для того, щоб показати, як змінилися люди, які «телешилися» прямо на очах у всіх, «досить крякаючи», «рилися в купі одягу» і навіть «пробували сукно на зуб».

У наші дні часом можна почути слова, начебто Шолохов був «сталинистом». Не думаю, що «сталинист» міг створити таку сцену. Але повернемося до «Тихого Дону». Братськими могилами проросло тіло донської землі, куди лягають «під гарматну панахиду» козаки. Запанувала над Доном «цвинтарна тиша», що зрідка порушують ридання матерів, сестер, удів

чиМожна ще де знайти такі щемливі рядки - про братів, що стали чужими, про друзів - уже лютих ворогах, про матерів, що проклинають своїх дітей, про жінок, що мстять за своїх чоловіків, про батьків, що ховають своїх дітей-недолітків?! И все-таки Шолохов упевнений, що життя триває. І станом цього у фіналі роману стають маленький Мишатка, символ майбутньої долі Григорія, і земля під «холодним сонцем», що персоніфікує безсмертя народу

Більшим достоїнством прози Шолохова є лаконізм. Кожна фраза, кожне слово в нього наповнені глибоким змістом. От він пише, що німецькі танки йшли, «обережно минаючи горбки сурчиних нір». Чого боятися танкістам, для яких ями й траншеї не перешкода? І, лише вдумавшись, ми зрозуміємо: «нори» можуть виявитися мінами

А як точний Шолохов в описі солдатського побуту! Окоп, що пахне не тільки «вологою глиною й полинем», але «і ремінною шкірою амуніції..., чоловічим потом і махоркою», трупи ворогів, які в жару не дуже приємно пахнуть, - все це дає яскраву картину життя на війні рядового солдата

Основна тема книги закріплена вже в її назві: перед нами російські люди, що відстоюють свою Батьківщину. Головні герої - три бійці Червоної Армії: робітник Лопахин, селянин Звягінцев, інтелігент Стрільців. Шолохов створив типові образи в типових обставинах війни. Кожному героєві він дає свій характер, своя особа, але всі вони доповнюють друг друга

От Звягінцев на краю поля підбирає обгоріле колосся пшениці, підносить його до особи й, немов звертаючись до живого співрозмовника, говорить: «Милий ти мій, до чого ж ти прокоптився». І не потрібно нічого більше додавати: видно, як скучила ця людина по тому, що залишив у мирному житті, як боляче йому бачити розорене й розкидане хлібне поле, поле, що дає життя

А згадаємо сцену операції, коли Звягінцеву розріжуть на пораненій нозі зовсім новий чобіт. Як несамовито протестує колишній селянин, скільки образ виливає він на втомленого хірурга, найстрашніше з яких - «ворог народу». І знову перед нами встає той час, коли нічого не було страшнее цих слів

Шолохов дивно глибоко проникнув у психологію російського солдата, точно зумівши передати перехід людини зі сфери миру в сферу війни: «Давним-давно пройшло той час, коли Звягінцеву, тоді ще молодому й недосвідченому солдатові, неодмінно хотілося глянути в особу вбитого їм ворога, зараз він равнодушно дивився на розпростертого неподалік танкіста, убитого його кулею...».

Роблячи героїчні вчинки, воюючи за батьківщину, герої Шолохова залишаються живими людьми, яким свойствен природний страх смерті. Саме в главах роману «Вони боролися за Батьківщину» пролунали пронизливі рядки про крихкість людського життя, її незахищеності перед суворим і нещадним часом. Їх вимовив з невластивої йому серйозністю веселун Лопа-Хин у розмові з Миколою Стрельцовим: « Воюємо-Те ми разом, а вмирати будемо порізно, і смерть у кожного своя».

Російській людині за всіх часів, у будь-яких умовах було властиве почуття гумору. У книзі Шолохова, як і в житті, трагічне сусідить із комічним. Згадаємо діалоги Лопахина й Копитовского, «шпильки», що відпускаються на адресу кухарі Лисиченко, сумнівні «компліменти», якими друзі нагороджують Некрасова. Жарти можуть бути й солоні, і грубуваті, але вони служать правдивому зображенню російського солдата, про яке поет А. Твардовский писав:

  • Святий і грішний
  • Росіянин чудо-людин

Страницы: 1 2

Все для школы: темы сочинений, разработки уроков. Изложения и пересказы сюжетов. Конспекты уроков и поурочное планирование. Сценарии, диктанты и контрольные для проведения уроков.

Учебные пособия и тематические ссылки для школьников, студентов и всех, занимающихся самообразованием

Сайт адресован учащимся, учителям, абитуриентам, студентам педвузов. Справочник школьника охватывает все аспекты школьной программы.